Тренування дітей
pogliad.ua
A
A
A
Юні чернівецькі спортсмени змінюються буквально на очах своїх батьків
Доки у спортивній залі діти опановують бойове мистецтво, батьки чекають на них у коридорі. Запитую пані Тетяну про її сина-другокласника, чи побачила у ньому позитивні зміни із початком занять самбо.
– Спочатку було нелегко, після тренувань скаржився, що у нього болять ніжки, що йому важко, але усе це минулося буквально через місяць, – каже чернівчанка Тетяна. – Він охоче відвідує заняття уже другий рік поспіль. За цей час став впевненішим, здоров’я у нього поліпшилося (раніше його часто тривожили застуди). До того ж син уже нічого не боїться. Коли його хтось ображає в школі , таке буває, що хлопчики сваряться, можуть забрати сумку чи ще щось, то він підходить до них і спокійно каже: «Ви знаєте, що я ходжу на самбо, ви знаєте, що я можу ногою дати вам по носі. Краще мене не зліть». І все, конфлікт вичерпано (усміхається, – авт.). До речі, коли лише віддавала сина на самбо, то дуже хвилювалася, що він стане агресивним, але такого я за ним не помічаю. Мабуть, це залежить від самої дитини і її виховання.
За словами чернівчанки, у місяць вона з чоловіком витрачає на такі заняття для сина 450 гривень. Великим плюсом називає те, що не потрібно купувати кожній дитині дорогий індивідуальний інвентар. Якщо щось порветься і потребує заміни, то для таких цілей батьки дітей раз на рік додатково здають 300-400 гривень.
Учні стають військовими, приводять своїх дітей
Наталія Комар 20 років є тренеркою бойового самбо. Каже, тренує за власною програмою, адаптованою для дітей молодшого шкільного віку.
Вона вважає, що цей вид спорту більш практичний і пристосований до життя.
– Бойове самбо використовують у силових структурах, – додає Н. Комар. – Це досить складний вид спорту. До речі, у мене є учень, який вже закінчує навчання у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна (колишнє Суворовське військове училище), він єдиний представник західного регіону. Пам’ятаю, прийшов такий зовсім-зовсім маленький. На перших змаганнях програв і так плакав, що сльози котилися градом. Мама його заспокоювала. А зараз він – змужнілий чоловік, справжній захисник.
Також серед вихованців пані Наталії є син її учня. Коли він привів дитину на перші заняття, то сказав: «Наталіє Володимирівно, мені дуже згодилися ваші заняття, бо набуті знання і вміння двічі рятували життя…».
Проте сама Наталія вважає, що вирішувати конфлікти силовим методом – найгірша справа.
– Кажу своїм дітям і використовую це сама: ліпше вирішити конфлікт словами, – стверджує тренерка. – Але якщо людина впевнена в собі, якщо вона знає, як діяти у тій чи іншій ситуації, то вона не буде потенційною жертвою. Зрозуміло, що ми всі чогось боїмося, але страх має бути обґрунтованим. А якщо підходять сторонні люди і хлопчик починає трястися-боятися і не знати, що робити, тоді це реальна халепа. Тому батькам одразу кажу: «Ваші діти будуть впевненими в собі і зможуть дати відсіч будь-кому». Також я вчу своїх дітей терпіти і досягати мети, тобто вони мають досягти того, чого прагнуть.
– З якого віку можна віддавати дитину на самбо?
– З п’яти років. Менших не беру, бо дитина хоча б має розуміти вправо-вліво, сісти-встати. Щодо граничного віку, то моїм найстаршим вихованцям – 12-13 років.
– Які сьогодні є головні проблеми для дітей, їхніх батьків, тренерів у цьому виді спорту і як бачите їхнє вирішення?
– Як у всіх – фінансування. Ми – на самооплатності. Інвентар дорогий, мусимо придбати самі. Проблема ще в тому, що діти, на жаль, зараз не заохочені до занять спортом. І з кожним роком їх чимраз менше. Не всі батьки навіть розуміють суть проблеми. Часто вони кажуть: «Він не хоче», «Йому нецікаво»… Я не кажу і не претендую, щоб займалися обов’язково моїм видом спорту. Це може бути і самбо, і шахи, і теніс, і гімнастика… Усе, що завгодно. Щоби дітей все-таки відтягнути від тих телефонів і телевізорів. Вважаю, що це загальна біда суспільства зараз.
Підтягується 5 разів, а віджимається – 50
Софія
Займаюся самбо чотири місяці. Обрала цей вид спорту, бо хочу мати сили себе захистити. Хлопці у школі до мене трохи чіплялися. І зовсім не тому, що я їм подобалася. Тепер можу їм дати відсіч, бо стала сильнішою. Також завдяки цьому спорту стала більш самостійною, краще займаюся спортом. На шкільних спортивних уроках у мене не все виходило, і я прийшла сюди. Які маю досягнення? На перших змаганнях ще не вміла підтягуватися, і я програла. Але зараз підтягуюся добре, можу п’ять разів поспіль. А від підлоги віджимаюся 50 разів, навіть вдома тренуюся добре віджиматися.
Мріє стати найсильнішим, і кухарем
Микита
Третій рік займаюся самбо. Цей вид спорту додав мені сміливості, впевненості, трішки став сильнішим. На змаганнях перемагаю, маю два третіх місця, одне друге і одне перше. Найважче далася перемога за перше місце. Було важко, але коли переміг, то дуже радів, і мені ще більше сподобався цей спорт. У майбутньому мрію стати найсильнішим. Мама хоче, щоб я був кухарем, а тато ще не знає. А я думаю те саме, що і мама. Щоправда, я лише вчуся. Допомагав мамі готувати суп, картоплю, випікати пиріг. Мені це подобається.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області