Минулого вівторка Іван Салевич охоче спілкувався із журналістами біля пам’ятника жертвам політичних репресій і голодомору
Фото Артема Артеменка
A
A
A
Відомий і талановитий митець ефектно підбиває риску свого 60-ліття
З 10 вересня у залі Чернівецького художнього музею діє ювілейна виставка заслуженого художника України, непересічного чернівецького скульптора Івана Салевича. До експозиції ввійшли фотокопії творів монументальної та оригінальні твори станкової скульптури, а також живописні та графічні роботи. Вибрані твори репрезентують доробок митця різних періодів його діяльності, починаючи від 1988 року. Матеріали про виставку представлено на сторінці Художнього музею у фейсбуці та сайті pogliad.ua.
Також Іван Салевич підготував до ювілею альбом, який присвячений його творчості в Чернівцях з 1987 р. і дотепер
Напередодні своєї імпрези автор охоче спілкувався із журналістами біля чернівецьких пам’ятників, автором яких є:
– Жертвам політичних репресій і голодомору.
– Героям Буковинського куреня.
– Поетові Паулю Целану.
«Я за натурою людина, яка не сходить з дистанції»
В ексклюзивному інтерв’ю для читачів газети «Погляд» Іван Салевич розповів про покликання і те, куди хоче привести глядачів своєї творчості.
– Ні разу, ні одної секунди упродовж усієї моєї творчості у мене не було сумнівів у виборі професії. Мабуть, це і є найбільше щастя людське, коли ти все життя займався тим, у чому почувався органічно, незважаючи ні на які складнощі – ні фінансові, ні інші, які обов’язково накладає творча професія в наших умовах. Ні разу не приходила така думка, що я займаюся не тим чи для чого я це обрав. Навіть у гадках такого ніколи не було. Або це склад мого характеру, або це не знаю що, але я за натурою людина, яка не сходить з дистанції. Ще один фактор – це усвідомлення своєї національної ідентичності, яке до мене прийшло у тому місці і в той час, коли переважна більшість громадян Радянського Союзу або про неї не задумувалась, або її втрачала безповоротно. Це час мого навчання, з першого ж року, у Московському вищому художньо-промисловому училищі, колишньому Строгановському, це був найпрестижніший вуз у специфічному мистецькому профілі, куди я потрапив 1982 року. На першому ж курсі я з розумів, що після завершення навчання я повертаюся в Україну і там моє місце, там моє середовище, де я буду пробувати розгортати свою творчу діяльність. Так і відбулося. Я закінчив цей вуз, захистив дипломну роботу на відмінно з відзнакою, з похвалою державної комісії і приїхав до Чернівців і тут з 1987 року живу і працюю. Моя мала батьківщина поруч через Дністер – Заліщицький район село Виноградне, історична назва Костільники. Там народився, там моє гніздо родинне. Там мої батьки і я там зріс. Ну і я постійно там і душею, і думками, і там моя мати – Богу дякувати, ще жива. Батька вже немає…
– Які у Вас виникають відчуття, коли перебуваєте у процесі творчості, як це можете описати?
– Це дуже складний процес. Тут беруть участь багато чинників. Процес творчий, я б сказав, що він безперервний. Це не значить, що якщо я зараз сиджу на дивані і з вами розмовляю телефоном, то цей процес не відбувається. Тому що творчий процес, створення будь-якого твору – це цілий ланцюг взаємопов’язаних подій і усвідомлень митця у цьому світі, його відчуття і все, що відбувається навколо – у суспільстві, у світі, в природі. Все це є фактори, що впливають на психоемоційний стан митця, від цього залежить, що він робить, який образ створює і так далі. Коротко про це говорити мені складно…
«Сповідую гегелівський погляд і розуміння ролі мистецтва для суспільства»
– Коли людина споглядає Ваші роботи, то які хочете викликати у неї бажання?
– Взагалі-то я сповідую гегелівський погляд і розуміння ролі мистецтва для суспільства, для соціуму, для людини. Він полягає в тому, що будь-яке мистецтво, будь-якого виду-жанру має привести глядача до катарсису. Якщо цього не відбувається, то тоді таке мистецтво є руйнівним для душі людини і загалом для соціуму. Людина – істота соціальна. Так-от, все, що я намагався створити, хай би яку тему воно виражало, то мало би привести нас до цього очищення духовного. Після споглядання, після спілкування з творами мистецтва глядач має вийти окриленим, піднесеним, з жадобою, з бажанням жити-творити. А не пригніченим, загнаним у депресивний стан, з якого важко виходити і після якого не хочеться ні жити, ні творити, ні працювати. Ось моє кредо чи концепція того, на що має дати відповідь високе мистецтво.
Ольга ШУПЕНЯ
Новини Чернівецької області