A
A
A
Катя виросла у сиротинці, вже старшою школяркою її забрала до себе прийомна родина, але все життя вона шукала рідну матір
Найбільше Катруся любила мріяти. Скільки себе пам’ятає. Бувало, загорнеться у благеньку казенну ковдру чи усамітниться на дитячому майданчику й уява несла її в доросле життя. Бачила гарне місто на березі моря, гуляла приморським бульваром у білому платті. А навколо лунала чудесна музика, легка мов пір’їнка. Це її дивацтво бачили однолітки й дуже часто кепкували з неї.
Роки минали, Катя росла, із незугарного підлітка перетворилася на симпатичну юнку. Вона не переставала відсилати запити у різні інстанції, щоб віднайти матір-батька. До її прикрості, відповіді приходили негативні. Аж раптом прийшла відповідь на стандартному бланку…
П’ять кілометрів до неньки
…Від автобусної зупинки їй довелося пішки йти ще п’ять кілометрів. Чужа жінка – випадкова попутниця – вела її до мами. П’ятнадцять років чекала Катя на цю зустріч, а тепер її серце ладне було виплигнути з грудей. Мама… Як зустріне, що скаже? Чи схожа вона на рідну маму хоч трішечки. Щось же вона мусить сказати, має пояснити, чому залишила своє новонароджене дитя у пологовому будинку? Мати часто снилася Каті. Щоправда, щоразу бачила інше обличчя. А тепер, коли залишилось ще трішки, й вона її побачить – стало страшно…
У кожного з нас своя доля. Підкорегувати її до снаги будь-якій людині
В інтернаті діти знущалися над рудою дівчинкою і вигадали їй прізвисько Катя Чилі через густе, як у відомої співачки, волосся. А, крім того, ще у неї був поганий зір, і вона дуже погано бачила. Лікарка, яка працювала в інтернаті, разом з нею об’їздила всі офтальмологічні клініки в Україні, проте ніхто не брався за операцію. Мовляв, безперспективно. Одні говорили, що хвороба запущена, інші – вона вроджена й неоперабельна.
Одного разу в їхній інтернат приїхала волонтерка з Америки Мерилін. І руде дівчисько в окулярах і з двома косичками так запало в душу заокеанській гості, що вона несподівано почала опікуватися Катею. Надсилала листівки, посилки із дитячою одежею і взуттям. Хоча в американки було троє дітей, восьмеро онуків, жила сама, без чоловіка, але продовжувала займатися благодійністю. Хтозна, як би склалася доля дівчинки, якби не Мерилін. Вона оформила всі необхідні дозвільні документи й забрала її до США, оплатила дорогу операцію на очах, яка повернула зір. Катя стала бачити без окулярів.
Мерилін довгими вечорами сиділа зі своїми дітьми і Катею біля каміну і розмовляли про все на світі. Дівчинка швидко опанувала англійську і за місяць-другий вони вже бігло спілкувалася зі своєю благодійницею. Розповідала про суворе інтернатське життя, говорили про туманне майбутнє, про невідомих батьків. Мерилін часто витирала хусточкою вологі очі, а перед самим поверненням Каті в Україну, жінка пригорнула дівча до своїх грудей і, дивлячись у зелені очі, просила про одне – щоб не повторила долю своєї безпутної матері…
Випадкова зустріч з родичкою мами
…І ось вона нарешті їде до мами. Якось Катю з інтернату відрядили на оздоровлення в прикарпатський санаторій, де вона познайомилася з однією літньою жінкою. Дізнавшись про сирітське життя Каті, вона пройнялася теплом до неї. Взяла дівчинку під свою опіку, допомагала їй проходити процедури, навчала всілякої жіночої премудрості.
Звісно, вони заводили мову про Катрусиних батьків. Дівчинка розповіла всі ті подробиці, що вдалося зібрати з розмов вихователів та офіційних листів. Несподівано виявилося, що її нова знайома тьотя Єва знає Катину матір. Мало того, вона родом із того ж села, звідки була її ненька.
– Дитино, ти не повіриш, але я ж знаю твою маму! – вигукнула вона схвильовано.
Всі дні, що залишалися їм бути у санаторії, розмови були про її маму, наступну зустріч. Тьотя Єва розповідала про неї стримано, дозуючи інформацію. Ніби остерігалася щось зайве випустити зі своїх уст. Малолітній розум дівчини не міг уловити цих сентенцій. Зрештою, вона жила мріями про майбутню зустріч із рідною людиною. Хай вона залишила її, певно, в неї були на те вагомі причини. Хай не навідувалася, бо, з усього видно, не знала адреси, куди відправили доню. Катя була твердо переконана, що при зустрічі вони з’ясують всі питання, все розставлять на свої місця.
Уже перед самим від’їздом жінка пообіцяла поговорити з Катиною мамою і привезти доньку в гості до неї. На Великдень. І ось вони йдуть пішки п’ять кілометрів, а Катрусине сердечко б’ється у грудях, як зранене пташеня. Дорога шутрована, нерівна. То на камінь наступлять, то у вибоїну потраплять. Довелося пильно дивитися під ноги, щоб бува, не підвернути. Поки дійшли до села, то вже настала ніч. Тітка Єва веде її розбитою вулицею до якоїсь старої похиленої хати, а дівча проситься:
– Тьотю Єво, завтра прийдемо. Вже ніч, пізно… Може мама вже спить, або ж у хаті не прибрано, то їй буде незручно від того. Дуже не хочеться, щоб вона ніяковіла через мене.
– Дитино, ти ж хотіла цього… Мріяла про це всі роки. Не бійся, все буде гаразд, я ж попередила, що ти приїдеш нині.
Підійшли до невеликої хатинки, в якій не горіло світло. Вікна були темні, наче дно в криниці. Нічого не видно. Жодної ознаки життя.
–Тьотю, я ж казала, що мати вже спить. Може, повернемося. Хай вже завтра.
Єва не послухалася дівчини й рішуче постукала у віконне скло:
– Ніно, відчиняй! Дочку привезла!
Катя почула, як за дверима хтось завовтузився… За мить вони зі скрипом відчинилися, й на порозі постала заспана жінка в запраній майці й пом’ятій спідниці. Ріденьке руде волосся спадало на плечі, ледь вкриваючи їх. Це й була її мама…
«Бог простить, бо я простила»
Німа сцена тривала недовго. Мати, а насправді чужа жінка рвучко обняла Катю, а та аж здригнулася від несподіванки і холоду, хоч і не відштовхнула. Невідомий чоловік у трикотажних спортивних штанях, які сильно видувалися на колінах, теж поцілував дівчину у розпашілу щоку. З’ясувалося, це черговий мамин співмешканець і батько її значно молодшої сестрички Тані.
Катя промовчала. Подивилася на тьотю Єву й прошепотіла:
– Скажіть, що я не буду у них сьогодні ночувати, а завтра вранці неодмінно прийду…
Мама раптом зайшлася плачем. Каті здалося, що він якийсь роблений, не справжній.
– Ти мене покидаєш?! – хлюпаючи носом, вичавила з себе.
От тоді Катю й прорвало! Весь біль і розпач, що тримала у собі всі ці роки, хлинув з потоками дитячих сліз, яких вона більше не соромилася. Це вона, виявляється, її покидає, а не мама покинула п’ятнадцять років тому?! Єва хутенько забрала ридаючу дівчину з-під хати і повела до себе…
Вона поклала її спати у чистеньку постіль, але Катя практично не стулила тієї ночі очей. Вона невідривно дивилася на образ Божої Матері, що висів навпроти ліжка на стіні, й сповідалася крізь рясні сльози. Вона виповіла Святій всі свої болі й образи. Заснула аж під самий ранок…
Наступного дня мама прийшла до тітки Єви вже прибраною, із зібраним у дульку волоссям на голові й знову плакала й причитала:
– Бог мені більше не простить, що я тебе кинула маленькою! Де була моя голова? Але ж я була такою молодою, чоловік мене покинув вагітною. Що я мала діяти?
– Я тебе вже простила. І Бог простить, – промовила донька.
Якось язик у Каті не повернувся сказати їй «мамо».
Вона так і не наважилася запитати у матері, чого та не шукала вихід із ситуації, не просила допомоги у рідних, а просто покинула її у пологовому. Хоча що питати – і так було зрозуміло. Ніна пиячила, жила неправедно, й небажана дитина їй була не потрібна. Потім Катя ходила у гості до бабусі Ксені, до тіток. У мами була велика родина в селі. Прощалися зі сльозами, обіцяли більше не губитися й підтримувати зв’язок.
***
Катя бачилася з мамою ще один раз, бо та невдовзі померла. Про тата взагалі боялася питати. Хотіла шукати його, навіть думала написати на передачу «Жди меня». А потім стрималася: для чого ще раз ятрити душу? Саме заверушувала середню школу, тож треба було думати, як і де жити далі. Мріяла поступити у медичний коледж, стати медичною сестрою і допомагати людям. Мамина родина долею онуки та племінниці, крім тітки Єви, не переймалася і забирати дівчину до себе не поспішала. Одна з тіток якось завела про це мову: мовляв, у них немає такої можливості. І Катя зрозуміла, що вона їм не потрібна. Прихисток знайшла у великій прийомній сім’ї. І тільки завдяки названим батькам дізналася, що таке справжня родина. Здобула медичну освіту, влаштувалася на роботу за фахом, знайшла свою другу половинку і вийшла заміж. Тато з мамою нареченого подарували молодятам хату, щоб звили своє гніздечко неподалік від них. Дівчина виконала обіцянку, яку дала колись американській добродійці Мерилін – не повторила долю своєї матері… Вона у любові й увазі народила двійко дітей, які стали яскравим промінчиком в її житті.
Адріан САК
Новини Чернівецької області