Вербна неділя
Завершуючи шостий тиждень Великоднього посту, віруючі християни святкують одну зі значущих подій – Вхід Господу до Ієрусалиму. Традиційним символом цього свята стали вербові гілочки, тому в народі звикли його називати Вербною неділею.
Свято знаменує початок страстного тижня, тому є одночасно і щасливим, і сумним – радість від тріумфального входу Христа до вічного міста переплітається з усвідомленням того, що попереду – останній тиждень його земного життя та смерть на хресті. Вербна неділя не має сталої дати, бо залежить від дати Великодня. В 2022 році це свято буде відзначатися 17 квітня.
В розумінні подій Входу Господнього в Єрусалим важливими є події дня, що йому передував, тобто суботи, яку називають Лазаревою. За кілька тижнів до цієї суботи Христос разом зі своїми учнями покинув Єрусалим, рятуючись від іудейських первосвященників, які хотіли його вбити, і зупинився в місті Галаад. В цей час у містечку Віфанія поблизу Єрусалима тяжко захворів Лазар – друг Ісуса. Лікування не допомагало, і для сестер Лазаря – Марфи та Марії здатність Христа зцілювати недужих стала останньою надією врятувати брата.
Посланець сестер переплив Іордан, дістався до поселення, в якому жив Ісус, і передав йому сумну звістку та благання про допомогу. Проте Христос не поспішив одразу рятувати друга, а лише промовив незрозумілі для оточуючих слова – мовляв, хвороба послана Лазарю не для того, щоб він помер, а для того, щоб прославити Божого Сина. Учні Христа були здивовані, проте не стали ні про що його розпитувати.
Лише через дві доби Христос зібрав учнів та повідомив, що йде у Віфанію. Вони намагалися відмовити його від небезпечної подорожі, висловивши надію, що Лазар, можливо, вже одужав. Але Ісус сказав, що насправді йому давно відомо про смерть Лазаря – одразу після того, як посланець вийшов з міста, хворий помер. Збентежені учні нічого не розуміли, проте вирішили йти разом з Ісусом, і якщо так судилося, померти разом з ним.
До Віфанії Христос прийшов у суботу, і в домі Лазаря застав іудеїв, які зібралися, щоб віддати шану померлому та підтримати його сестер. Лазаря поховали чотири дні тому, і Марфа з Марією вже не вірили в жодне диво. Іудеї, відчуваючи неприязнь до Христа, все ж не стали одразу нападати на нього, бо хотіли подивитися, чим все закінчиться. Ісус повів усіх до печери, де був похований його друг, наказав прибрати камінь при вході та покликав: «Лазаре, виходь!». Коли через якусь мить з печери вийшов Лазар, всіх присутніх обійняв одразу жах і захват. Навіть іудеї повірили в те, що Ісус насправді Син Божий, адже ніхто до нього не міг створити такого дива – воскресити людину, поховану кілька тому.
Наступного дня в Єрусалимі починали святкувати Песах – свято на честь виходу іудейського народу з Єгипту. За рахунок безлічі паломників кількість населення міста збільшилася в кілька разів, воно було схоже на бджолиний вулик. В ті часи Єрусалим перебував під владою римлян, і люди чекали появи месії, який поведе їх за собою та визволить від чужоземного правління.
Почувши звістку про воскресіння Лазаря, багато людей вирішили, що нарешті з’явився їхній визволитель. До Ісуса по дорозі в Єрусалим доєднався натовп вражених його чудодійними здібностями, а на вході в місто Сина Божого зустріли тисячі людей, які встеляли йому дорогу пальмовими гілками та голосно прославляли як свого нового царя. Христос раніше завжди уникав надмірних проявів людського захоплення, проте цього разу не намагався їм завадити. Але серед загальних веселощів він один залишався сумним, бо радісний натовп не розумів його справжньої мети – він не повинен був стати царем на землі, а мав принести людям Царство Небесне. До того ж Ісус знав, яка доля невдовзі на нього чекає.
Увійшовши до Єрусалимського храму, Ісус вигнав звідти торговців, а також зцілив хворих паломників, які молилися за своє одужання. Спостерігаючи за цими подіями та за народним благоговінням, іудейські священники зібралися на спільну раду й вирішили вбити Христа, а разом з ним і Лазаря, як живий доказ божественного походження Спасителя. Вже через три дні Ісуса заарештують, а в п’ятницю ті самі люди, що так радо зустрічали, будуть вимагати його страти.
Відзначати Вхід Господній до Єрусалиму християни почали в III столітті, принаймні цим часом датовані перші згадки про свято в записах святого Мефодія – єпископа лікійського міста Патара. Документальні свідчення IV століття описують подію як урочисту хресну ходу віруючих, що несуть пальмові гілки. Тому в країнах з теплим кліматом, де ростуть пальми, свято й зараз називається Пальмовою неділею.
В Україні пальми не ростуть, проте в цей час якраз розпускалися бруньки на вербі – дереві, що першим оживає після зими. Вербові гілочки стали аналогом пальмових, а серед людей свято назвали Вербною неділею.
Новини Сокирянщини – Північно-Бессарабський край в Україні