A
A
A
Завідувач Музеєм історії ЧНУ ім. Ю. Федьковича Дмитро Танащик розповів про минуле, сьогодення і те, як готуються до відкриття для відвідувачів
Один із найстаріших класичних університетів в Україні – ЧНУ ім. Ю. Федьковича – став фундаментом і провідником усіх найважливіших змін, які відбувалися з Буковиною. Тож не даремно кажуть, що історія нашого краю ділиться на доуніверситетський період та університетський. Власне, тому і потрібен Музей історії ЧНУ, бо кожен його експонат – це збережена пам’ять для нащадків. І вже зовсім скоро, коли 2025 року наш красивий університет відзначатиме 150-річчя, для усіх охочих відвідувачів широко відкриють двері Музею історії ЧНУ. А наразі – кипить робота над збиранням, оцінкою та описом усіх цінних речей, які можуть приносити чернівчани.
– Практично з «нуля» працюємо. Дуже прикро, але, на жаль, нічого не залишилося, – розповідає «Погляду» завідувач Музею історії ЧНУ ім. Ю. Федьковича Дмитро Танащик.
На запитання, чи можуть чернівчани чимось допомогти, якщо мають вдома ймовірні експонати, пан Дмитро зауважує:
– Приносьте свої дипломи, залікові книжки, студентські квитки. Якщо зберігся якийсь науковий доробок – чудово. Цікаво все: від рукописів до ручок. Зараз потроху формуємо фонди тих, які вже, на жаль, пішли у кращий світ. Наприклад, Наталія Олегівна – донька вченого-хіміка Олега Ельпідефоровича Панчука – пообіцяла передати його посвідчення та рукописи. Ми то все збираємо. Щодо істориків, у нас вже є альбом від родича Миколи Опанасовича Ліщенка, який викладав в університеті історію України. Він мене навчав. Є й інші. Ось від професора Миколи Крачило залишилися і слайди, і плівки до магнітофона з його лекціями. Він слайдами супроводжував свої розповіді, дуже цікаво було його тогочасним студентам-географам. Оце ми збираємо, пам’ятки про наших викладачів.
За словами Дмитра Танащика, відповідно до тієї програми, яку підготували за безпосередньої участі проректорів Василя Балуха і Тамари Марусик та погодили на ректораті і вченій раді, вони готують інституцію, яка висвітлює не просто історію університету, а тих людей, які тут працювали. Тобто має прослідковуватися розвиток наукової думки в університеті, співпраця вченого зі студентом і підтягання останнього до нових висот. Власне, це і відображатиметься в стінах музею. І це благородна справа не забути усіх причетних.
У ЧНУ готують інституцію, яка висвітлює не просто історію університету, а тих людей, які тут працювалии. Вони мають свою багату історію. І чому вони її применшують? Я не знаю.
– Шумпетер на слуху у всіх, Кайндль на слуху у всіх… А наших радянських потроху починають забувати, що дуже прикро. Тому що, наприклад, чернівецькі оптики-фізики і математики не пасли останніх в межах Радянського Союзу. Ось зараз ми сидимо в одному з приміщень, яке було лабораторією, нею завідував професор Костянтин Червінський, ректор університету. Він займався питаннями нафтохімічного синтезу. Причому, дуже серйозно, адже був далеко не другорядним вченим.
– Уже бралися за облік експонатів?
– Так, звичайно. Ми подали ідею ректорату, що треба створити в університеті спеціальну комісію, яка повинна займатися тими експонатами. Бо не можна так – Танащик взяв і щось приніс, ну і що? Повинні досвідчені люди подивитися і винести свій вердикт: ага, ми це беремо в музей, а це – не беремо. Ось для цього комісія створена. До речі, торік у червні ми на комісію здали 1001 експонат. Оце зараз їх описую. А подивіться на вміст ось цієї теки – наші бібліотекарки зберегли бланки останньої чверті ХІХ століття, які призначені для різних запитів та позичення літератури.
– За яким принципом обирали експертів, які мають відповідно оцінювати нові надходження?
– Експертів у нас в Чернівцях дуже багато. Ми залучили директорів і завідувачів фондами чернівецьких музеїв. У нас в комісії понад 10 осіб, які можуть фахово оцінити кожен експонат. До слова, зараз готуємося до чергового засідання, адже нам передали понад 1400 експонатів, які зібрав очільник Центру народознавства філологічного факультету пан Сележан. На жаль, його вже немає з нами, але ми продовжуємо займатися його дослідженнями.
Також забрали в музей крісла, наприклад, ще з Резиденції. Зараз вони в занедбаному вигляді, але ми їх зберегли. І, можливо, віддамо на реставрацію до Вижницького коледжу прикладного мистецтва. Звісно, це після того, як візьмемо їх на облік, бо такий порядок, так має бути. Причому, реставрацією мають займатися спеціалісти, які в тому добре розбираються і достеменно знають технологію.
«Короля до стіни», щоб подати цитату Леніна
– Як саме збираєтеся подати уже сформовану експозицію?
– Кінцева мета – показати усі чотири періоди нашого університету. Маємо Австро-Угорський період – остання чверть ХІХ століття і до 1918 року. Наступний – Румунський період. Ось, погляньте, ця плита була на нашому ІІІ корпусі університету з часу його будівництва. На її лицевій стороні було написано, що це такий-то інститут імені короля такого-то, румунського короля. А коли вже радянська влада прийшла, то «короля до стіни» й на звороті цієї плити написали цитату Леніна. Вважаю, що це просто унікальна річ в цій експозиції.
– Це, фактично, перегукується з сьогоденням, коли на росії дзеркально перекручують новини в Україні й кажуть «нас там нєт»?..
– До речі, в тих державах, які відчувають якусь свою неповноцінність, це я як історик за фахом кажу, «шукають того, не знати чого». Це, напевно, закономірно. Чуже собі привласнюють. Чужу історію можуть перелицювати на свій лад, як їм ліпше, щоб відповідало їхнім ідеям, які вони висловлюють. Це є жах, це не є історія держави. Вони мають свою багату історію. І чому вони її применшують? Я не знаю.
Ідея майбутнього світового комунізму вибила радянських істориків з колії
– Вам, як історику, мабуть, болить, коли немає тієї історичної правди?
– Це будь-якого історика болить, навіть того, який перекручує. Але є всякі речі, які, очевидно, пов’язані з фінансами. Я навіть не кажу про моральні речі, бо то не є морально перекручувати історію, перетворювати її в абищо. У нас буде проблема з Радянським періодом, це вже третій. Четвертий – період Незалежності. Якщо природничники почувалися більш-менш комфортно, наприклад, університет займався дуже цікавими речами, які пов’язані з кристалами для комп’ютерної техніки та інших речей. Проводилися великі дослідження у чернівецькому університеті. У бібліотеці навіть був створений відділ, який займався патентознавством в різних країнах. Приходила інформація й шукали відповідну, щоб бути на рівні світових зразків. То з істориками – трохи гірше. Тому що історики закупорилися і ота ідея майбутнього світового комунізму їх вибила з колії. Вони пішли поза світовим науковим процесом , акцентуючись на дрібних темах, які не були глобальними та світовими…
– Період Незалежності – чим знаковим його представите?
– Складне питання. Річ у тім, що для історика складно вивчати теперішній час. 30 років державі, а тепер живемо в такий час, який поставив питання ребром – або буде існувати держава, або ні. І ми впираємося, як можемо, і я просто здивований тій світовій підтримці, яка є. Чесно скажу. По-перше, вона дає впевненість, що переможемо. А з іншого боку – ці хлопчиська, які там гинуть… Я розумію, що війна це війна. Але життя людини це не є щось таке, буденне. Я не знаю. Мені дуже складно в цьому сенсі. А якщо переможемо, то якісь перспективи повинні би бути, в тому числі в університету.
Кожен українець має зрозуміти, що все залежить лиш від нього
– Дмитре Дмитровичу, як гадаєте, що нам, українцям, допоможе перемогти сьогоднішнього ворога? І коли?
– Треба запитувати у військових… Але нам точно допоможе наша українська впертість, непоступливість і бажання мати щось своє, не бути залежним від когось, і комусь підкорятися черговий раз. Як ми з цим справимося – не знаю, покаже час. Коли справимося? Всі ті, які дуже великі мислителі, вони мають надію на тих хлопців, які на фронті зі зброєю. От війна закінчиться і вони лад наведуть. Не буде такого, я так думаю. Я не філософ, щоби міг передбачити щось. Але допоки кожен українець не зрозуміє, що все залежить лиш від нього і керівництва держави в тому числі, і не буде толерувати з крадіжками, привласненням чужого, не буде ставитися належно до суду і закону, то до тієї пори толку не буде жодного. Абсолютно. Чи війна переінакшила нас? Можливо. Єдине, що вона перемішала нас і не буде такого водорозділу між Сходом і Заходом, маю на це надію.
Ольга Шупеня
Новини Чернівецької області