Пам'яті тренера, заступника комбата Василя Прокопенка (позивний «Вихор»)
Хвилина мовчання
16.11.2024 09:00
Укрінформ
Побратими кажуть, що він умів тримати себе в руках у найскладніших ситуаціях
На фронті Василь Прокопенко був заступником командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 110-ї окремої бригади Територіальної оборони.
Він народився і мешкав у Запоріжжі, своє життя присвятив дитячо-юнацькій спортивній школі "СПАС", був тренером-викладачем.
У перший день повномасштабного вторгнення РФ Василь добровольцем пішов до військкомату та був розподілений до лав 110-ї окремої бригади ТРО, яка тоді боронила Запорізьку область.
Побратими згадують, що навіть у війську Василь не залишав справу, яку дуже любив, – продовжував займатись спортом.
– Він не палив, не вживав алкоголь. Василь – взірець того, як має себе поводити справжній офіцер. Це була хороша, доброзичлива людина, яка завжди демонструвала спокій, впевненість, мала міцний внутрішній стрижень та понад усе любила Україну, – говорять побратими.
Після Запорізького напрямку бригада була передислокована на Сумщину. Бійці згадують, як одного разу ворожий снаряд влучив в бліндаж. Тоді, на жаль, загинуло п'ятеро військових. Василь був першим, хто зголосився евакуювати тіла загиблих побратимів. Під щільним вогнем противника евакуаційна група діставала тіла полеглих солдатів та зробила майже неможливе – винесла їх з вогневих позицій.
Згодом підрозділ приймав виснажливі бої на Харківському напрямку, де, за словами військових, ситуація була найважчою за понад два роки повномасштабної війни. Росіяни постійно намагалися штурмувати: і вдень, і вночі ворожі БМП висувались в бік вогневих позицій ЗСУ, висаджували десант. Майже цілодобово працювала ворожа артилерія, міномети, СПГ.
– Єдиний, хто міг тримати себе в руках, навіть у таких надскладних ситуаціях, – це Василь. Він не панікував, не кричав, – згадують побратими.
Коли треба було зайти на вогневі позиції та утримувати їх, Василь пішов не роздумуючи. Ці позиції були під постійним вогневим тиском ворога. Впродовж п'яти діб групу, у складі якої був і Василь, не могли змінити.
17 травня 2024 року близько 4:30 ранку під час чергового штурму росіян військовий отримав важке поранення. Про це було передано по рації. Медична евакуація мала відбутись ввечері, але близько 18:00 побратими почули по рації, що Василь – "на щиті".
Бойові товариші намагалися винести його тіло, однак потрапили під мінометний обстріл.
Ця ділянка фронту нині перебуває під контролем ворога, там постійно ведуться бойові дії. Василь де-юре вважається зниклим безвісти, але відомі координати, де було залишено його тіло.
"Ти був справжнім козаком, мужнім воїном, патріотом України, прекрасним тренером, мудрим учителем. Тепер ти у Перуновому війську боронитимеш рідну землю з небес", – написали на сторінці фестивалю Живий Вогонь.
Василю назавжди 39 років. У нього залишилася мати та сестра.
Шана і слава Герою!
Фото із соцмереж Василя Прокопенка та його побратимів
Новини з передової