Пам'яті військового Юрія Чави
Хвилина мовчання
06.05.2025 09:00
Укрінформ
Чоловіка поважали за готовність завжди прийти на допомогу
Старший механік-водій відділення дорожньої техніки інженерно-дорожнього взводу інженерно-технічної роти Юрій Чава загинув 12 березня 2025 року під час бойового завдання у Харківській області.
Юрій народився 24 вересня 1977 року у селі Авдіївка Чернігівської області. Після закінчення восьми класів Авдіївської школи навчався у Куликівському сільському професійно-технічному училищі № 30. Здобув спеціальність тракториста.
Після строкової служби чоловік повернувся до рідного села і працював трактористом: спочатку у одному з місцевих господарств, згодом – у фермерському господарстві «Колос». Разом із дружиною мав і власне велике господарство.
На захист України чоловік вперше став у АТО, куди пішов у січні 2015 року і де пробув по квітень 2016 року. У перші дні повномасштабного вторгнення він був одним із перших, хто знову взяв до рук зброю, щоб захищати Батьківщину.
За три роки повномасштабної війни захисник пройшов чимало бойових доріг – серед іншого, був під Бахмутом та Роботиним. Юрій служив у різних бойових підрозділах – зокрема, у 65-й бригаді, 116-й бригаді та 94-му окремому батальйоні підтримки (ОБП).
«Восени 2022 року його перекинули у 65-ту бригаду під Бахмут, після цього він потрапив у 116-ту бригаду під Роботине. Хоч кілька разів смерть була поряд із, але він повертався живим, він жив. І коли Юру почала тривожити нога, його перевели у 94-й ОБП. Тут він ожив, хоча втома дуже давалася взнаки, він дуже хотів відпочити», – заявила його дружина Ірина.
Життя військового обірвалося 12 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у Ізюмському районі Харківської області. Поховали Юрія 18 березня у Чернігівській області.
У нього залишилися мати Людмила, дружина Ірина, син Роман і тітка Валентина.
За словами рідних, Юрія дуже хвалили його товариші по службі.
«У 94-й ОБП його всі поважали. І він ніколи не чекав, коли командир дасть ту чи іншу команду, а завжди швидко все робив, поки всі інші приїдуть. Він був для всіх взірцем. Командир його дуже хвалив і казав, що Юри не вистачає…», – зазначила Ірина.
Тітка Валентина сказала, що Юрій був небалакучим чоловіком.
«І друг його, товариш і побратим Анатолій із Куликівки, теж казав, що Юра завжди дуже мало говорив, але був дуже надійним. Анатолій казав, що ніколи не оглядався і завжди знав, що Юра його підстрахує. І як командир приїжджав на похорон, то говорив, що тепер він як без рук і без ніг», – заявила Валентина.
За словами тітки, Юрій дуже любив дружину і сина.
«Він завжди переживав за Рому, за те, щоб у нього все складалося в житті добре, вважав, що війна – це не для дітей», – зазначила Ірина.
Валентина заявила, що захисник любив тварин і що вони завжди були біля нього. Вона уточнила, що він вдома мав 2 собак і що на фронті поруч із ним постійно знаходилися тварини – і собаки, і коти.
«Для мене він був сонечком, чоловіком, якого я кохала до нестями, він був моїм першим коханням. Він так хотів жити… Юра – це все моє життя, яке обірвалося разом із ним», – сказала Ірина.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Куликівська селищна рада, надані дружиною
Новини з передової