Пам’яті Героя України, молодшого сержанта ЗСУ Віталія Дереха
Хвилина мовчання
02.06.2025 09:00
Укрінформ
Загинув як герой разом із побратимами з розрахунку «Стугни» – ціною своїх життів вони зупинили колону важкої російської техніки
На війні Віталій опинився одразу після Революції Гідності, де рятував людей з-під обстрілів та надавав медичну допомогу. Після Майдану, до осені 2015 року, брав участь у запеклих боях на Сході разом із побратимами та посестрами добровольчого 24-го Окремого штурмового батальйону "Айдар" – воював за місто Щастя, Георгіївку, Лутугіне та інші населені пункти і околиці Луганська. Навесні 2020 року кілька місяців воював у складі 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
Після повномасштабного вторгнення РФ брав участь у боях на Київщині та Житомирщині. Згодом у складі 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна керував розрахунком ПТРК "Стугна" на Сході, знищив чимало одиниць ворожої техніки та особового складу ворога. 28 травня 2022 року, зупинивши із побратимами по розрахунку колону ворожої техніки, загинув від авіаудару в смт. Луганське Світлодарської міської громади Бахмутського району Донеччини.
До війни Віталій готувався змалечку: любив та опановував військову тематику, вивчав тактику ведення бою, проходив вишкільні патріотичні табори, згодом долучався до них уже як інструктор. Усе це – в Пласті, Національній скаутській організації України, до якої доєднався у 1995 році.
Віталій був яскравим пластуном, відомим на всю країну. Його пластовий псевдонім – друг «Сало». У старшопластунстві був членом 15-го куреня «Орден Залізної Остроги». Багато разів був учасником, а згодом інструктором на військово-патріотичному таборі “Легіон” та низки інших пластових таборів.
Молодший сержант Віталій Дерех 2 червня 2022 року був нагороджений Залізним Пластовим Хрестом. Відзнаку вручили родині цього ж дня, під час похорону на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.
Згідно з указом Президента, 8 липня 2023 року посмертно воїну присвоїли звання Герой України з врученням ордену «Золота Зірка».
У Фейсбуці 1-ї окремої бригади спецпризначення імені Івана Богуна поділилися спогадами побратимів про Віталія.
«Він врятував не одне життя. Був і парамедиком, і сапером. На тій ділянці, де загинув, врятував життя своїх побратимів, які перебували поруч. По них працювала ворожа БМП, їх було в бліндажі дев'ятеро. Потім було двоє «двохсотих» і семеро «трьохсотих». Якби не Дерех і його розрахунок, котрий знищив цю БМП, то там усі б загинули. Він заслуговує на цю нагороду», – розповідає боєць із позивним «Мак».
«Він врятував мені життя. Захоплювався його обізнаністю у військовій справі. Під час пересування між позиціями по нам відкрили вогонь зі стрілецької зброї. Він чітко знав, що робити. Віталік ніколи не хизувався і допомагав іншим. Ніхто не знав, що він боронив країну на Інститутській, чи служив в Айдарі до повномасштабного вторгнення. Про це дізналися від інших. Завжди веселив нас, таких людей одиниці. Неважливо, що відбувалося навколо, чи то авіація нас криє, чи ворожа арта, він вмів влучно пожартувати та підтримати побратимів. Обізнаний та розумний, з ним бойові дії проходили менш нервово, оскільки він знав, як діяти. Дерех був готовий віддати все, щоб виконати бойове завдання. Робив це відважно та сміливо. В ньому було стільки життя та енергії, що це заряджало інших. Його не вистачає», – розповів боєць Едуард із позивним «Бард».
Поза війною, пластом та вишколами хлопець був запеклим мандрівником та фотографом, працював репортером.
«Він йшов на війну в 2014-му не підлітком чи юнаком, а вже дорослою сформованою людиною… З купою всього і дуже всякого в житті. Тому мені трохи муторно та не по собі від оцього шаблонно-некроложного "вродився, пластував, воював, загинув, герой". Гірше тільки "Герої не вмирають" на бігбодах зі світлинами загиблих і скандуванням на похоронах. Чудово розумію, шо узагальнення, вписування в ряд та спрощення подачі для загалу не оминеш і це навіть вірно напевно, бо ж таких тисячі і тисячі їх зараз, така доба. Кожен розрахувався життям, як міг. Але мені він все ж – один окреміший. Тож і хочу показати, який він був живий чоловік і на скільки, поза контекстом війни і у ній теж, а не лиш яким взірцевим мертвим військовим героєм він став», – розповідає Дарка Веретюк, яка зібрала архів Віталія з його фото та спогадами друзів.
«Левова частка матеріалів по загибелі воїнів завжди є про війну, їхні бої, фронтові історії і власне фінальну битву та смерть – така тенденція, і це зрозуміло, логічно. Водночас вкрай цінно пам'ятати і про їхнє життя, чим воно насичувалось, чим повнилось, що його формувало, допоки загарбник черговий раз не посунув на нашу територію, чим круто змінив долі сотень тисяч людей і змусив багатьох цивільних назавжди прийняти війну у свою свідомість, навикову практику і життя загалом. Навіть спроба побіжного, уривкового опису вмінь, навиків, занять і хобі Віталія виглядає, як довгий список-класифікатор у кінці довідника, що вже й думати про деталізацію не випадає.
“Гори – перш за все; ліс і вогонь – завжди вдале рішення; сповнений якісним контентом – сотні прочитаних книжок, переглянутих фільмів та улюблених музичних гуртів, власноруч напрацьована світоглядна картинка; життя коротке, немає часу на довгий метр – про написання оповідань та зйомки короткометражок; сам створював новини, аби писати про них у газету; пластування як стиль життя і виживання за будь-яких умов” – перераховує Дарина захоплення та вміння Віталія.
«Вірогідно, я вгавила ще кілька тез у переліку, але зрештою це не чіткі ттх, а спогади, якою була людина, яку війна виштовхнула авіаударом із тіла, але так і не змогла знищити, бо не під силу їй це. Загинути на війні довелось, на жаль, вже дуже багатьом, та жити справжньою людиною у всіх сенсах і аспектах, бути собою, приймати усі плюси та мінуси, гостро і свідомо відразу на собі підшкірно відчувати найменші порухи обставин – ціна тому неймовірно висока, тому і здатні на це одиниці», – пише вона.
Віталію Дереху тепер назавжди 34.
Честь Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторінка Віталій Дерех, Цифровий Архів Майдану
Новини з передової