У другий день фестивалю показали культові стрічки та провели лекції про історію національного кіно та що робити з українськими фільмами, які створили до 2022 року.
Історія українського кіно починається в 1833 році. Про його історію говорили 15 червня у межах лекції під час четвертого міжнародного фестивалю глядацького кіно «Миколайчук Open».
Програмний директор заходу Алекс Малишенко каже, що головна мета цієї лекції — розширити світогляд у сфері українського кіно.
«Працюючи з кіно та маючи певні дослідження, я бачу, що дуже часто українські фільми для багатьох — це Довженко, Параджанов, Миколайчук та Лукіч. Усе. Тобто виходить, що три людини створили кіноматограф упродовж 100 років. Насправді історія українського кіно взагалі починається 1833 року», — каже Алекс Малишенко.
Малишенко розповідає про Йосипа Тимченка. 1893 року український механік винайшов кіноапарат та кінопроєктор, що демонстрував рухомі зображення. Йосип навіть зняв перші кадри — ще до братів Люм’єрів.
Загалом розвиток українського кіно починається в 1920-х роках. Всеукраїнське фотокіноуправління, що існувало цими роками, випустило понад 140 художніх фільмів. Саме тут починав свій шлях Олександр Довженко з фільму «Звенигора». Із-поміж його відомих робіт: «Україна в огні», «Земля», «Арсенал».
«Увійшов у всі рейтинги світу найкращих документальних фільмів усіх часів»
Під час лекції згадуємо й доробок Дзиги Вертова — автора «Людини з кіноапаратом» — фільму, який увійшов у всі світові списки шедеврів.
«Цей фільм дійсно входить у всі рейтинги світу найкращих документальних фільмів усіх часів. Хоча це стрічка 1929-го року, його монтажні рішення вражають. Він був у цьому абсолютним новатором», — зазначає програмний директор фестивалю.
Зокрема Ветову належить і перший український звуковий фільм, який називається «Ентузіазм: симфонія Донбасу».
Криза в кіно
У 1950–1960-х роках, із появою телебачення, кіно зіштовхнулося з серйозною кризою. Попри те, що телевізійні екрани були маленькими, з поганою якістю зображення, людям ставало дедалі лінь виходити з дому до кінотеатрів. Телебачення почало перемагати в битві за глядача.
«Щоб зберегти інтерес до кінематографа, студії почали шукати нові формати. Так з’явилися широкоформатні екрани та перші прототипи блокбастерів — великобюджетні історичні фільми, видовищні шоу, що давали глядачеві емоції, яких телебачення забезпечити не могло», — розповідає Малишенко.
Ця тенденція дійшла і до України. Перший український фільм, знятий у форматі білого (широкого) екрана, створив Тимофій Левчук 1962 року. До речі, цьогоріч на фестивалі «Миколайчук OPEN» показали його фільм «І в звуках пам’ять відгукнеться…».
Поетичне кіно
Зародилося поетичне кіно у 1960-х роках. Як каже Малишенко, коли ми говоримо про українське поетичне кіно, зазвичай уявляємо обмежене коло імен і усталену естетику. В голові одразу постає образ Івана Миколайчука, зелена трава, туман, символізм і впізнавана візуальна цитатність. Це сформувало досить вузьке, майже клішоване, уявлення про поетичне кіно.
Але насправді воно було набагато ширшим і різноманітнішим. Було багато авторів, які не вписуються в цей шаблон і чиї фільми досі залишаються маловідомими або майже втраченими. Один із прикладів — фільм «Совість» Володимира Денисенка 1968 року. Стрічка розповідає про українське село, яке тероризують нацисти, вимагаючи видати підпільника-комуніста. Якщо цього не станеться — стратять заручників.
Фільм довгий час був заборонений, фактично знищений, і лише випадково зберігся. Його копія майже цілком монохромна та сильно пошкоджена.
Ще один фільм цього автора — «Сон» (1964) — біографічна стрічка про молодого Тараса Шевченка. Багато хто вважає цю роботу найкращим кіновисловом про Шевченка, знятим в Україні. На жаль, його ім’я відоме далеко не кожному, хоча він — серед тих, хто творив альтернативу офіціозу.
Коли ми говоримо про поетичне кіно, не можна не згадати Сергія Параджанова та його найпопулярнішу стрічку «Тіні забутих предків».
«У ті часи Параджанов зібрав навколо себе справжніх зірок: Юрія Іллєнка — одного з найвизначніших операторів в історії українського кіно; Івана Миколайчука — харизматичного актора, який став символом епохи; та геніального режисера Леоніда Осику. Останній, зокрема, залишив по собі слід фільмами, які не мали прямих аналогів у радянському кіно», — додав Малишенко.
На фестивалі покажуть фільм про Шухевича
У контексті історії національного українського кіно згадали про Олеся Янчука. Він — український кінорежисер, відомий своїми історичними фільмами. Одну з його стрічок покажуть під час фестивалю — «Нескорений». Це український фільм 2000 року про Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
Якщо говорити про нову хвилю українського кіно, то її датують початком 2014 року — подіями Революції гідности.
«Чесно кажучи, справжнім поворотним моментом для сучасного українського кіно став 2011 рік», — каже Алекс Малишенко.
Загалом на лекції згадали про становлення українського кіно у різні періоди. Так чи інакше на розвиток кінематографа впливали навколишні фактори. Нині ж є доробок фільмів, створених українськими митцями, які зараз у рф, що унеможливлює їх реставрацію, перегляд чи дослідження.
Фото авторки
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media