У другий день фестивалю показали культові стрічки та провели лекції про історію національного кіно та що робити з українськими фільмами, які створили до 2022 року.

Історія українського кіно починається в 1833 році. Про його історію говорили 15 червня у межах лекції під час четвертого міжнародного фестивалю глядацького кіно «Миколайчук Open».

Програмний директор заходу Алекс Малишенко каже, що головна мета цієї лекції — розширити світогляд у сфері українського кіно.

«Працюючи з кіно та маючи певні дослідження, я бачу, що дуже часто українські фільми для багатьох — це Довженко, Параджанов, Миколайчук та Лукіч. Усе. Тобто виходить, що три людини створили кіноматограф упродовж 100 років. Насправді історія українського кіно взагалі починається 1833 року», — каже Алекс Малишенко

Малишенко розповідає про Йосипа Тимченка. 1893 року український механік винайшов кіноапарат та кінопроєктор, що демонстрував рухомі зображення. Йосип навіть зняв перші кадри — ще до братів Люм’єрів. 

Загалом розвиток українського кіно починається в 1920-х роках. Всеукраїнське фотокіноуправління, що існувало цими роками, випустило понад 140 художніх фільмів. Саме тут починав свій шлях Олександр Довженко з фільму «Звенигора». Із-поміж його відомих робіт: «Україна в огні», «Земля», «Арсенал».

«Увійшов у всі рейтинги світу найкращих документальних фільмів усіх часів»

Читайте також:  Оголосили авторку та читицю Радіодиктанту-2025

Під час лекції згадуємо й доробок Дзиги Вертова — автора «Людини з кіноапаратом» — фільму, який увійшов у всі світові списки шедеврів.

«Цей фільм дійсно входить у всі рейтинги світу найкращих документальних фільмів усіх часів. Хоча це стрічка 1929-го року, його монтажні рішення вражають. Він був у цьому абсолютним новатором», — зазначає програмний директор фестивалю. 

Зокрема Ветову належить і перший український звуковий фільм, який називається «Ентузіазм: симфонія Донбасу». 

Криза в кіно

У 1950–1960-х роках, із появою телебачення, кіно зіштовхнулося з серйозною кризою. Попри те, що телевізійні екрани були маленькими, з поганою якістю зображення, людям ставало дедалі лінь виходити з дому до кінотеатрів. Телебачення почало перемагати в битві за глядача.

«Щоб зберегти інтерес до кінематографа, студії почали шукати нові формати. Так з’явилися широкоформатні екрани та перші прототипи блокбастерів — великобюджетні історичні фільми, видовищні шоу, що давали глядачеві емоції, яких телебачення забезпечити не могло», — розповідає Малишенко. 

Ця тенденція дійшла і до України. Перший український фільм, знятий у форматі білого (широкого) екрана, створив Тимофій Левчук 1962 року. До речі, цьогоріч на фестивалі «Миколайчук OPEN» показали його фільм «І в звуках пам’ять відгукнеться…». 

Читайте також:  «Пташки» для Захисників: небайдужі жителі передали два дрони на фронт

 

Поетичне кіно 

Зародилося поетичне кіно у 1960-х роках. Як каже Малишенко, коли ми говоримо про українське поетичне кіно, зазвичай уявляємо обмежене коло імен і усталену естетику. В голові одразу постає образ Івана Миколайчука, зелена трава, туман, символізм і впізнавана візуальна цитатність. Це сформувало досить вузьке, майже клішоване, уявлення про поетичне кіно.

Але насправді воно було набагато ширшим і різноманітнішим. Було багато авторів, які не вписуються в цей шаблон і чиї фільми досі залишаються маловідомими або майже втраченими. Один із прикладів — фільм «Совість» Володимира Денисенка 1968 року. Стрічка розповідає про українське село, яке тероризують нацисти, вимагаючи видати підпільника-комуніста. Якщо цього не станеться — стратять заручників.

Фільм довгий час був заборонений, фактично знищений, і лише випадково зберігся. Його копія майже цілком монохромна та сильно пошкоджена.

Ще один фільм цього автора — «Сон» (1964) — біографічна стрічка про молодого Тараса Шевченка. Багато хто вважає цю роботу найкращим кіновисловом про Шевченка, знятим в Україні. На жаль, його ім’я відоме далеко не кожному, хоча він — серед тих, хто творив альтернативу офіціозу.

Коли ми говоримо про поетичне кіно, не можна не згадати Сергія Параджанова та його найпопулярнішу стрічку «Тіні забутих предків».

Читайте також:  No, God, No: про атеїзм і його місце у світі

«У ті часи Параджанов зібрав навколо себе справжніх зірок: Юрія Іллєнка — одного з найвизначніших операторів в історії українського кіно; Івана Миколайчука — харизматичного актора, який став символом епохи; та геніального режисера Леоніда Осику. Останній, зокрема, залишив по собі слід фільмами, які не мали прямих аналогів у радянському кіно», — додав Малишенко

На фестивалі покажуть фільм про Шухевича

У контексті історії національного українського кіно згадали про Олеся Янчука. Він — український кінорежисер, відомий своїми історичними фільмами. Одну з його стрічок покажуть під час фестивалю — «Нескорений». Це український фільм 2000 року про Головнокомандувача УПА Романа Шухевича.

Якщо говорити про нову хвилю українського кіно, то її датують початком 2014 року — подіями Революції гідности.

«Чесно кажучи, справжнім поворотним моментом для сучасного українського кіно став 2011 рік», — каже Алекс Малишенко. 

Загалом на лекції згадали про становлення українського кіно у різні періоди. Так чи інакше на розвиток кінематографа впливали навколишні фактори. Нині ж є доробок фільмів, створених українськими митцями, які зараз у рф, що унеможливлює їх реставрацію, перегляд чи дослідження. 

Фото авторки 

Західна Україна

Інформує: Shpalta.media

Залишити відповідь