Війна та кліматичні зміни: наслідки будуть відчутні лише років за тридцять
11.07.2025 13:14
Укрінформ
Якщо оцінювати «соціальну ціну вуглецю» в атмосфері у 185 доларів за тонну, то збиток за три роки війни перевищує 42 мільярди доларів
Війна, яку Росія розв’язала проти України, щодня залишає відбиток у житті кожного українця та українки. Це передовсім болісні втрати — людські, територіальні, культурні. На тлі руйнувань такого масштабу екологічні втрати здаються другорядними а, можливо, такими ж болючими, але не завжди вистачає на них ресурсів. Про такі руйнування говорять менше — наче з відчуттям провини, що природа «конкурує» за увагу зі стражданням людей. Але вони є. І вони — масштабні. Часто — незворотні. І дуже часто — такі, що їхнє повне усвідомлення прийде пізніше.
Втім, здавалося б локальні воєнні дії в Європі впливають також на те, як житимуть наступні покоління всієї Землі, на глобальні процеси. Такі перспективи вже прораховують кліматологи в Україні, які попри обмежені через війну інструменти досліджень, фіксують та прогнозують, як вибухи, пожежі, руйнування інфраструктури і навіть закриття повітряного простору над Україною можуть вплинути на глобальні кліматичні зміни.
Однією з найболючіших, напевно, екологічних травм війни став підрив росіянами Каховської гідроелектростанції 6 червня 2023 року. Цей екологічний теракт — не просто військовий злочин, а руйнування цілого водного балансу півдня України, який тягне за собою і більш глобальні наслідки. Сьогодні вони вже відчуваються – це зниження рівня ґрунтових вод, проблеми із водопостачанням, зменшення кількості опадів на півдні, загибель і зникнення видів риб, тварин та рослин, опріснення морської води, зникнення цілих екосистем, деградація сільськогосподарських земель та знищення унікальних заповідних територій. Як не парадоксально, але наслідки відчутні особливо на півночі України, де вони виявляють найбільші тенденції.
Водночас із екологічною бідою є і зворотня сторона, яка дає підстави для обережного оптимізму. Чи справді це так? У пересохлому ложі Каховського водосховища почали з’являтися ознаки нового життя: на змитих пісках проростає молодий ліс, повертається степова рослинність (про це більше читайте у репортажі Укрінформу). Екологи називають це шансом на поступове відновлення природного середовища, яке існувало тут до створення водосховища, — Великого Лугу – колиски українського козацтва та унікальної екосистеми.
«Це палка з двома кінцями, — каже кліматологиня Анастасія Івашина із громадської організації "Екодія". — Який із них переважить — покаже час. Ми ще тільки на початку цього процесу». Фахівці екологічних організацій уже сьогодні збирають дані, фіксують обсяги забруднень, оцінюють наслідки пожеж, руйнувань, зникнення лісів і деградації ґрунтів. Їхня робота — про тут і тепер.
Але є ще одна частина змін — менш очевидна. Це кліматичні наслідки, які не проявляються миттєво, але накладаються на глобальні процеси. Як каже кандидатка географічних наук Віра Балабух: «Те, що ми переживаємо зараз, — лише початок. Зміни, які запускає ця війна, відчує вже наступне покоління. Через 40–50 років ми побачимо їх повністю».
Тож чи можна вже зараз говорити про наслідки російської війни для клімату планети? Що з нелегкої руки росіян залишиться від війни у спадок Землі — разом із руїнами і пам’яттю про героїв? Укрінформ поговорив із експертками, які щодня працюють з даними, цифрами та спостереженнями — і намагаються побачити за ними майбутнє.
Пилові бурі на півдні і найвищі температури на півночі України
Віра Балабух, завідувачка відділу синоптичної метеорології Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС та НАН України, пояснює, що посухи на півдні і в центрі України — це не лише наслідок втрати Каховського водосховища. «Вже другий рік поспіль у нас спостерігаються дуже посушливі процеси, і вони більше пов’язані з циркуляцією атмосфери, з переважанням антициклональної погоди», — каже вона. Така погода означає високі температури і відсутність опадів на значних площах.
Віра Балабух. Фото Укрінформ
Водночас вона наголошує, що зміна клімату відбувається протягом десятиліть. В Україні стале підвищення температури спостерігається приблизно з середини 1950-х років. Але на цьому тлі діють ще й коротші за масштабом синоптичні процеси, які визначають погоду в конкретні сезони чи роки — і саме вони зараз формують аномально сухі умови на значній частині території.
Про безпосередній внесок війни в зміну клімату на локальному рівні Балабух говорить обережно. Вона зазначає, що екологи можуть підрахувати кількість додаткових викидів парникових газів через бойові дії, але неможливо однозначно простежити, як саме ці викиди вже вплинули на температуру чи опади саме в Україні. «Хіба що ми бачимо пожежну небезпеку — суха спекотна погода плюс обстріли чи підпали, це все створює пожежі», — уточнює вона.
Стосовно втрати Каховського водосховища і перспектив повернення до екосистем Великого Лугу, як сподівалися деякі екологи, Віра Балабух не поділяє оптимізму. «Я не думаю, що ми повернемося до тієї зони. Кліматичні умови на території України вже не ті самі», — каже вона. Змінюється режим опадів, підвищується температура, і ті умови, які формували екосистеми Великого Лугу на початку ХХ століття, вже не відтворяться. Прогнози вказують на подальше підвищення температури і зростання дефіциту опадів у літній період, тому екосистеми будуть змінюватися.
«Клімат формує екосистеми, рослинний світ. Якщо змінюється температурний режим і режим зволоження, то це, безумовно, вплине і на екосистеми», — каже кліматологиня. Якими саме вони стануть, мають спостерігати й аналізувати екологи. Але це точно не буде відновлення історичного степу в колишньому вигляді.
Вона також звертає увагу на загальну тенденцію зміщення природних зон на північ: степ стає дедалі посушливішим, а його межа просувається далі на північ України. «Ми бачимо тенденцію, що площа Олешківських пісків збільшується», — додає вона. Це свідчить про активне опустелювання деяких територій.
Температурні зміни торкнулися і півночі країни. Віра Балабух зазначає, що найбільше зростання середньорічної температури спостерігається не на півдні, а саме на Поліссі — в Чернігівській і Сумській областях. При цьому північне Полісся має піщані ґрунти і досі зберігає старі системи осушення боліт, що підвищує ризик пожеж. «Все частіше ми чуємо про великі пожежі в цих регіонах», — зазначає вона.
Ще один тривожний сигнал — поява степових видів рослин і тварин у лісовій зоні Полісся. Дослідження показують значне поширення таких видів у заповідниках на півночі України, що свідчить про різку зміну екосистем. Водночас висихання боліт означає не лише втрату унікальних середовищ існування, а й підвищення викидів парникових газів, зокрема метану.
Балабух також звертає увагу на погіршення передбачуваності погоди через екстремальні явища. «Завжди дуже важко передбачати такі події, які трапляються раз на сто років», — пояснює вона. Особливо складно прогнозувати літні зливи або посухи в умовах обмежених даних, адже в Україні бракує радіолокаційних і аерологічних спостережень, а супутникової інформації недостатньо для детального аналізу. Тому синоптики змушені працювати з високим рівнем невизначеності. Так сталось із аномально холодною весною 2025 в центрі України та нинішніми підтопленнями на заході України, – це процеси, які “запустили” в атмосферу у 90-і роки і які стають частиною глобальних змін нині.
Хортиця. ДніпроГЕС. Фото Укрінформ
Втрата Каховського водосховища вплине на кліматичні й екологічні процеси півдня України ще й через посилення ризику пилових бур. «Є велика ймовірність, що нас можуть чекати потужні пилові бурі, яких у нас не було років 30 і більше», — застерігає кандидатка наук Балабух. Посуха, втрата лісосмуг через бойові дії, а також інтенсивне орання полів без захисної рослинності на початку весни створюють умови для виникнення таких явищ. Лісосмуги, які колись затримували вологу і зменшували швидкість вітру, сьогодні часто вигоріли або знищені
Вона додає, що на глобальному рівні ситуація також тривожна. За її словами, 2024 рік став найтеплішим роком за період інструментальних спостережень, а можливо і за останні сто тисяч років. Це відбулося насамперед через рекордне збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері. «Ми бачимо, що викиди парникових газів не скорочуються. Навпаки, всі тенденції говорять про те, що вони тільки зростатимуть», — каже пані Віра. Війни, особливо такі масштабні й інтенсивні, як нинішня війна в Україні, додають ще один чинник. «Вибухи, бойові дії, гонка озброєнь — усе це сприяє збільшенню викидів парникових газів», — наголошує вона.
Віра Балабух зазначає, що 2025 рік уже прогнозується рекордним за рівнем концентрації парникових газів у повітрі. Це означає, що ми фактично вступаємо в «незвідане поле», де кліматичні моделі можуть не враховувати всіх екстремальних умов і не справджуватися. «Зупинити ці зміни ми вже не в змозі», — підсумовує Балабух. Тому ймовірність несподіваних і важко прогнозованих кліматичних подій у найближчі роки лише зростає.
Росіяни мають відповідати за зміни клімату через розв’язану ними війну
Кліматологи на кшталт Віри Балабух говорять про довгострокові зміни — підвищення температури і зміщення природних зон, які ми почнемо відчувати лише через років 30-40, а екологічні організації в Україні вже сьогодні намагаються підрахувати дуже конкретну і відчутну «ціну» цієї війни для довкілля. Однією з таких організацій є «Екодія», яка у 2025 році разом з партнерами оприлюднила оновлений звіт під назвою «Вплив російської війни в Україні на клімат, 24 лютого 2022 – 23 лютого 2025».
Фахівчиня відділу клімату «Екодії» і кліматологиня Анастасія Івашина пояснює, що головна шкода клімату — це додаткові викиди парникових газів. «Їх часто називають причиною глобального потепління або, точніше, зміни клімату. А вже як наслідок маємо екстремальну спеку, сильні опади, буревії, підтоплення», — каже вона. Саме тому команда дослідників вирішила порахувати, скільки додаткових викидів спричинила саме російська збройна агресія. Це дослідження стало унікальним — адже досі ніхто не пробував так докладно підрахувати «воєнний внесок» у зміну клімату.
Анастасія Івашина. Фото Екодія
За даними звіту, за три роки повномасштабної війни російські агресори, від яких обороняються українці, додали в атмосферу приблизно 230 мільйонів тонн парникових газів. Для розуміння масштабів — це приблизно стільки ж, скільки викидають за рік кілька європейських країн разом узятих. «Це не порівнювано з Китаєм чи США, звісно, але це все одно дуже значна цифра, і добре було би, щоб її не було», — додає Івашина.
Для порівняння ситуації, звернемось до історії таких підрахунків. Відповідно до даних національного кадастру антропогенних викидів, викиди парникових газів у 2021 році (до повномасштабного вторгнення) складали 431.5 мільйонів тонн СО2 еквіваленту. Скорочення викидів з часів становлення незалежності становило 62%. Протягом лише третього року повномасштабної війни викиди від війни парникових газів зросли на 30% порівняно з 2023 роком. “За три роки сумарно викиди СО2 еквіваленту саме від воєнних дій оцінюються у 230 мільйонів тонн”.
Найбільша частка цих викидів походить безпосередньо від бойових дій. Танки, літаки, артилерія, укріплення — усе це споживає величезні обсяги пального і викидає CO2. Анастасія пояснює: «Війна точно створює додаткові виклики для клімату й довкілля. Крім безпосереднього руйнування екосистем, це ще й великі обсяги палива, боєприпасів, вибухів, які забруднюють атмосферу».
Величезну роль відіграють і пожежі, особливо біля лінії фронту. «Це величезна проблема. Там, де фронт або сіра зона, часто горять ліси, степи, поля. Гасити їх майже неможливо — це буває небезпечно. Вогонь поширюється, рослини вигорають, накопичений у них вуглекислий газ вивільняється, продукти горіння забруднюють повітря», — каже вона. У 2024 році площа згарищ в Україні більш ніж удвічі перевищила середні показники попередніх років. Дослідники називають це прикладом «руйнівного циклу», коли війна та зміна клімату взаємно підсилюють одна одну.
Фото glavcom.ua
Ще однією великою статтею викидів стає, як це не дивно, реконструкція зруйнованого житла, доріг, інфраструктури. За оцінками дослідників, ця категорія вже поповнила викиди на 62 мільйони тонн парникових газів за три роки війни. Більшість цих викидів припадає на бетон і сталь — дуже енергоємні у виробництві матеріали. У звіті прямо зазначено, що відновлення України після бойових дій стане ще одним потужним джерелом парникових газів у найближчі роки.
Вагому частку додаткових викидів спричинило руйнування енергетичної інфраструктури. «Коли обстрілюють нафтобази, газові сховища, електромережі — це не лише залишає людей без світла чи тепла, а й додає величезні обсяги CO2 в атмосферу», — пояснює Анастасія Івашина. Окремо вона звертає увагу на ще більш небезпечні викиди спеціальних технічних газів, як-от гексафторид сірки. Цей газ майже безбарвний і без запаху, але утримує тепло у 24 тисячі разів ефективніше за CO2. «Коли обстрілюють електропідстанції й обладнання, він теж потрапляє в атмосферу, посилюючи ефект потепління», — додає експертка.
Навіть закриття неба над Україною та частково над Росією дало помітний внесок у глобальні викиди. Через обхідні маршрути понад 350 тисяч авіарейсів додатково витрачали пальне, що дало мільйони тонн CO2.
Автори дослідження прямо наголошують на відповідальності Росії за ці наслідки. Якщо оцінювати «соціальну ціну вуглецю» на рівні 185 доларів за тонну, то збиток за три роки війни перевищує 42 мільярди доларів. Це не просто цифри на папері — це реальні втрати для всього світу, які доведеться компенсувати наступним поколінням.
Анастасія Івашина наголошує: «Війна не просто створює шкоду безпосередньо — вона ще й забирає наші ресурси й увагу з кліматичної політики. Ми замість того, щоб інвестувати у зменшення викидів і адаптацію, мусимо витрачати все на оборону».
Говорячи про Каховську ГЕС, вона окремо підкреслює, що це теж надзвичайно болісна історія для довкілля. «Рівень ґрунтових вод сильно впав, меліоративні системи зникли, аграрії втратили джерела поливу. Це вдарило по якості життя людей і по їхній господарській діяльності», — каже Івашина. Водночас вона визнає, що для природи як системи є і шанс на відновлення. «Русло Дніпра в тих частинах повертається до своєї природної траєкторії, ростуть верби. Але при цьому зникли види риб, загинули водні організми. Птахи втратили місця гніздування. Частина заповідних територій була затоплена водою, а інша — отруєна тим, що змилися смітники, склади, заправки. Все це понеслося в Чорне море».
За словами Івашиної, є ще один дуже важливий момент: навіть якщо війна закінчиться, її «екологічні борги» залишаться надовго.
«Те, що ми зараз переживаємо — високі температури, посухи — це ефект накопичення, який буде видно за десятки років. А викиди від війни ми ще дуже довго будемо відчувати. Навіть коли, я вірю, переможемо — нам доведеться ще довго це все розгрібати».
Війна змінює клімат
Звіт “Екодії” фактично підтверджує ключову тезу кліматологів: бойові дії — це вибухи і масштабне спалювання пального, які прямо підживлюють глобальне потепління. І поки не видно жодних тенденцій до скорочення парникових викидів. Навпаки — гонка озброєнь і тривала війна лише посилюють проблему. Тож зупинити ці зміни ми вже не зможемо — можна лише намагатися пом’якшити їхні наслідки і краще до них пристосуватися.
На жаль, для кліматологів і екологів сьогодні найважливіше — фіксувати шкоду, якої завдає ця війна. Бо саме Росія несе відповідальність за додаткові викиди парникових газів, руйнування екосистем, спалювання лісів і масштабні пожежі. Ці збитки потрібно рахувати і показувати світові — щоб він бачив повну картину цієї війни, не лише через призму руйнувань і втрат людей, а й через довготривалий слід у природі.
Світ має розуміти: відповідальність Росії не обмежується відновленням міст чи виплатами за людські життя. Є ще й цей «невидимий» борг — зміни клімату, наслідки яких відчуватимуть усі: і американці, і європейці, і африканці. Через кілька десятків років ця шкода не зникне сама собою.
Втім, усвідомлення проблеми — перший крок до її розв’язання. І хоча зараз важко думати про відновлення і довгострокове планування, навіть у цих умовах варто зберігати надію: що колись, після перемоги, ми зможемо не лише відбудувати країну, а й зробити її стійкішою до кліматичних змін. І що уроки цієї війни допоможуть людству серйозніше поставитися до збереження планети, яку ми всі ділимо разом. І досвід Каховського водосховища, яке перетворюється на ліс, – це лише підтверджує.
Ярина Скуратівська, Київ
Перше фото mepr.gov.ua
Новини з передової