Пам’яті гранатометника Андрія Залужняка (позивний «Дрон»)
Хвилина мовчання
06.08.2025 09:00
Укрінформ
Повномасштабне вторгнення застало його на роботі, а вже зранку 25 лютого він пішов до військкомату
Андрій Залужняк народився 1989 року в селі Жабинці Новоушицького району, що на Хмельниччині. Його батьки працювали в місцевому радгоспі. Він ріс звичайним хлопчаком, проте з дитинства був добрим, щирим і наполегливим, мав багато друзів. Навчався у школі, любив спорт, особливо футбол, який залишався його пристрастю упродовж усього життя.
Після дев’ятого класу хлопець вступив до Барського фахового коледжу транспорту та будівництва, де провчився два роки. Пізніше здобув професію муляра, монтажника сталевих і залізобетонних конструкцій та електрозварника в Барському професійному будівельному ліцеї.
А потім була строкова служба в 11-й зенітно-ракетній Шепетівській бригаді – одному з підрозділів зенітних ракетних військ Повітряних сил Збройних сил України. Після року служби Андрій був звільнений у запас.
А потім життя йшло за сценарієм, звичним для становлення молодого чоловіка. Йому пощастило зустріти своє справжнє кохання – Тетяну, яка за рік стала його дружиною. Разом вони виховували сина Данилка.
Вона розповідає, що Андрій багато працював, щоб забезпечити родину, але завжди знаходив час для сина та дружини. Він був завжди веселий, товариський і щирий, любив разом із сім'єю і вмів смачно готувати різні страви, ходити в ліс по гриби, а також грати у футбол і відвідувати футбольні матчі.
Чоловік працював будівельником, окрім зведення житлових будинків, брав участь в реконструкції стадіону НСК «Олімпійський» і побудові інфраструктури та метро в Києві, займаючись монолітними роботами. Повномасштабне вторгнення застало його на роботі у столиці. Того ж дня він повернувся додому, а вже зранку 25 лютого, не вагаючись, він пішов до військкомату, щоб стати на захист України.
Вже 2 березня 2022 року Андрія Залужняка зарахували до лав 170-го батальйону 120-ї бригади ТрО. Спочатку він служив на Вінниччині, потім у Київській області, неподалік від кордону з Білоруссю.
Його побратими розповідали, що Андрій був вмотивований, сміливий, відданий службі, ініціативний, завжди готовий до навчання, самостійно шукав усе необхідне для підрозділу. Він товаришував із багатьма з них, завжди підтримував хлопців, ділив труднощі служби та допомагав у складних ситуаціях.
Коли набирали групу для розвідки, він одразу погодився. Пройшовши двомісячне навчання, в квітні 2023 року відправився на передову — у Бахмут. Там зазнав травми ноги та контузії, але зміг врятувати кількох побратимів. Після лікування знову повернувся до війська.
«Андрій був чудовим другом, хоробрим воїном і надійним побратимом. Завжди приходив на допомогу. Справедливо, сумлінно і чесно ставився до служби. Люблячий чоловік і батько. Пишаюсь тим, що знав Андрія і службою в одному підрозділі», – розповів побратим «Дрона» Сергій «Фізрук».
У травні 2024 року батальйон Андрія Залужняка направили на Лиманський напрямок. Оборона позицій у зоні відповідальності його підрозділу була надзвичайно складною через інтенсивні обстріли та відкриту місцевість і неможливість дістатися туди на авто. Попри це, Андрій завжди виходив живим, хоч і з контузіями.
Після одного з таких боїв він знову поїхав на коротке лікування додому. Це був останній раз, коли його рідні бачили його живим. Він відчував, що може не повернутися, але все одно залишався вірним присязі.
22 липня 2024 року Андрій разом із побратимом і військовослужбовцями з дружніх підрозділів без вагань вирушив на одну з найскладніших позицій. 26 липня почався штурм, у якому його побратим Віктор загинув, а сам Андрій отримав важке поранення ноги. До ранку 27 липня він чекав на евакуацію, але ворог не дав змоги забрати його.
Позиція була втрачена і зв’язок із Андрієм обірвався. Було багато спроб дістатися до тієї позиції, але всі вони виявилися безуспішними через інтенсивні бої та ворожий вогонь. До 8 серпня він вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією, що Андрій живий, можливо, потрапив у полон. Проте, ці сподівання не справдилися. Попри всі зусилля солдат Андрій Залужняк, гранатометник 1-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 170-го батальйону 120-ї бригади територіальної оборони героїчно загинув 27 липня 2024 року поблизу населеного пункту Новосадове, Краматорського району Донецької області.
Лише відбивши у ворога позиції, вдалося забрати тіла загиблих захисників…
Андрій був нагороджений медаллю «Ветеран війни».
«Чоловік був моїм найкращим другом, надійним партнером і люблячим батьком. Ми з сином завжди знали, яке важливе місце займаємо в його серці. Він любив робити сюрпризи, був завжди щирим і усміхненим, незважаючи на труднощі. Він мріяв здобути вищу освіту інженера будівельника і розвиватись в цій сфері, про майбутнє нашого сина, про те, як після перемоги буде відбудовувати країну. Його найбільший страх, – більше ніколи не побачити нас, – на жаль, здійснився, – згадує дружина Андрія Залужняка Тетяна. – Він завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати й заспокоїти мене та сина, казав, що все буде добре – і так було до його загибелі. Такі люди, як він, назавжди залишаються в пам'яті. Він жив для нас, для родини, для України. Таким ми його пам'ятатимемо», – сказала Тетяна.
Героя поховали у м. Бар.
Честь і слава герою!
Фото з родинного архіву
Новини з передової