Слово автора
Це історія про любов і відчай, про боротьбу та віру, сильнішу за страх. Він дряпав цвяхом своє прізвище на руці, аби його змогли ідентифікувати. Вона бачила сон, що він у полоні, і не прийняла статусу «безвісти зниклого». Її шлях до правди пролягав через небезпечні дороги, заміновані поля й місця, де його схопила ДРГ.
Сергій Денисенко потрапив у російський полон на Харківському напрямку у вересні 2022 року. Каже, що тоді йому просто не пощастило — натрапив на засідку диверсійної групи.
«Ох ти… все життя закінчилося», — зізнається, саме така думка промайнула в ту мить.
У полоні Сергій провів три роки. Найважчими стали останні пів року — у колонії в росії. Він пригадує моторошні історії, зокрема й про тих, хто не витримував і вчиняв самогубство. Сам він тримався думками про дім і близьких. Жартує, що мав дев’ять життів: одне — коли думав, що його розстріляють, «як собаку» в ямі, інше — коли по базі, де утримували полонених, стався удар, і ще сім — упродовж усіх років полону.
У цей час на Буковині його дружина відмовлялася прийняти статус «безвісти зниклого». Вона вірила, що чоловік живий. Якось їй наснився сон: Сергій у полоні. Для неї це стало знаком. Втім, вона не зупинилася лише на вірі — збирала докази, їздила на Схід, ішла навіть через заміновані поля, аби знайти бодай якусь інформацію про нього.
Детальніше — у відео «Шпальти».
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media