Пам’яті медійника та воїна Владислава Дзіковського
Хвилина мовчання
06.09.2025 09:00
Укрінформ
Від початку повномасштабної війни йому тричі відмовляли у військкоматі
У грудні 2022 року під час бойового завдання на Луганщині безвісти зник системний адміністратор «Детектор медіа» Владислав Дзіковський. На початку квітня 2023 року стало відомо, що він загинув…
Старший кулеметник бронеавтомобіля служив у батальйоні оперативного призначення НГУ ім. Сергія Кульчицького.
23 березня 2022 року Влад мобілізувався, отримавши звання старшого солдата. За словами дружини, від початку повномасштабної війни він ходив до військкомату тричі.
«Його ставили в резерв, і він страшенно злився. Не мав бажання сидіти вдома, хотів бути корисним. Тому пішов до місцевої ТрО. Вони з хлопцями патрулювали квартал. Паралельно він ходив до військкомату. Врешті його взяли. Влад не мав жодного бойового досвіду, у війську раніше не служив. Виріс у родині військового, до 24 років активно займався легкою атлетикою. Він страшенно не любив пафос, і всі пишномовні розмови сприймав з іронією. І коли я його перепитала, чи точно він готовий іти воювати, він відповів, що рішення прийнято», - розповіла Діана.
Влад працював у «Детектор медіа» системним адміністратором понад десять років. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він приїхав до офісу редакції і перевіз до безпечного місця сервери та інше обладнання, необхідне для безперебійної роботи громадської організації і сайтів.
Голова ГО «Детектор медіа» Наталія Лигачова розповіла, що чоловік був надійним, професійним, сором’язливим і дуже спокійним.
«Як системний адміністратор він довгі роки був наче якорем у нашій команді: давав відчуття захищеності та стійкості. І таким назавжди залишиться в моїй пам’яті. Я знала, що Влад допоможе з будь-якою проблемою, яка траплялася з технікою. Інколи я могла зателефонувати йому навіть пізно ввечері вже з дому, і він, не нервуючи, не поспішаючи, заспокоюючи мене, знаходив шляхи, як навіть дистанційно полагодити те, що вийшло з ладу», – зазначила пані Наталія.
Вона додала: «У звичайному робочому ритмі рідко задумуєшся про щось глибоке в оточуючих, колегах. А ось зараз думаю про те, що саме такі українці, як Влад, надійні та абсолютно не пафосні в буденному житті, і захистили нашу Україну та кожного з нас від навали російських варварів».
Світлана Остапа, заступниця шефредактора «Детектор медіа», каже про Влада як про людину з великим добрим серцем. Він виручав усю редакцію і в позаробочий час і був такою собі швидкою допомогою в налаштуванні не тільки офісних компів, а всіх особистих гаджетів колег. Завжди спокійний, усміхнений, надійний.
«Владе, я купила новий ноут, можеш мені встановити на нього все, що треба?» - просила одна колега. І він встановлював, бо краще за неї знав, що туди треба. «Владе, а можеш завтра прийти в офіс на 8-му ранку, бо мені треба терміново сканувати і роздрукувати документи?» - просила друга колега. І він, звичайно, приходив і навіть допомагав сканувати та роздрукувати. «Владе, я отримала на мейл якийсь дивний лист, що робити?». «Владе, я забула пароль від робочого компа, що робити?». «Владе, допоможи вибрати комп для дітей».
«Він завжди виручав — завжди. У мене було враження, що йому було в кайф допомагати. І робота для нього була не «від дзвінка до дзвінка». Він завжди був на зв’язку», – наголошує пані Світлана.
Тим часом, заступниця шефредактора Гала Скляревська згадує, що Влад прийшов у редакцію майже одночасно з нею, і якось швидко з’ясувалося, що у них купа тем для обговорення: музика, кіно, серіали.
«Він дуже любив серіали й часто запитував мене, що дивилася я, і радив ті, що дивився сам. І музику любив, і велосипед, яким їздив на роботу, і грати в пінг-понг, коли у нас у редакції був великий стіл, і ще купу всього — він багато чим цікавився», – каже пані Гала.
А ще, за її словами, Влад дуже любив синів. Дуже за них хвилювався, бігав забирати зі школи, водив на спортивні секції та часто говорив про їхнє майбутнє: куди вони вступатимуть, чим будуть займатися.
«Він був дуже хорошою людиною, я не знаю, як це сказати іншими словами. Коли почалася війна — не було жодних сумнівів у тому, що він піде захищати родину та Батьківщину, це здавалося само собою зрозумілим. Я запитала у нього, чи буде він в армії працювати за фахом. Він, як завжди, відповів напівжартома: «Останнє, чого б я хотів, — це займатися в армії компами». І сам обрав підрозділ, який воював на Донбасі», – сказала жінка.
Поховали Владислава Дзіковського у Києві на Лісовому кладовищі. У нього залишилися мати, дружина та двоє синів.
Вічна шана і слава Герою!
Фото з сімейного архіву та архіву «Детектор медіа»
За матеріалами «Детектор медіа»
Новини з передової