Пам'яті молодшого сержанта Сергія Кошіля (позивний «Магрегор»)
Хвилина мовчання
30.09.2025 09:00
Укрінформ
Навіть з передових позицій знаходив час допомагати племінникам з домашніми завданнями
Сергій народився 24 жовтня 2000 року в селі Хотешів Волинської області, виріс у родині з двома сестрами – старшою та молодшою.
У шкільні роки, як більшість хлопчаків, багато часу проводив на футбольному полі, але й до наук був прихильним – особливо добре йому давалася математика.
Коли Сергій навчався у випускному класі, родину спіткало горе — помер батько. Мамі було важко з трьома дітьми. Тому хлопець намагався усіляко її підтримувати, й після закінчення школи вступив на державну форму навчання до Національного університету водного господарства та природокористування в Рівному за спеціальністю «Геодезія та землевпорядкування». Через два роки взяв академічну відпустку й поїхав на заробітки за кордон. Допомагав родині матеріально, робив ремонти в батьківській хаті. Любив та вмів куховарити – міг приготувати і піцу, і борщ.
Восени 2021 року Сергій повернувся із заробітків додому. Тут він познайомився з подругою сестри – Марією. Молоді люди почали зустрічатися та планували спільне майбутнє.
Початок повномасштабного вторгнення застало хлопця в рідному краї. У листопаді 2022 року Сергій долучився до волинських тероборонівців, паралельно продовжував навчання в університеті. Навесні 2024 року разом із Камінь-Каширським батальйоном ТрО опинився на Лиманському фронті, розпочинав службу навідником у кулеметному підрозділі. Як позивний хлопець взяв своє прізвисько ще з юності «Магрегор».
Згодом підрозділ Сергія реорганізували в механізовану бригаду, в складі якої бійців направили під Очеретине, в Серебрянський ліс. Потім бригаду перемістили на Торецький напрямок у Бахмутському районі. На той час Сергій вже мав звання молодшого сержанта, очолював відділення та спеціалізувався на аеророзвідці, був оператором дронів.
Однак й в умовах війни та бойових дій хлопець знаходив час для спілкування з рідними, навіть із позицій допомагав племінникам виконувати домашні завдання. Дуже любив тварин, особливо котів. Не залишав знайдених на фронті покинутих чотирилапих, підбирав та відвозив їх до ветеринара.
«Він був дуже добрий, його всі любили. Я навіть казала, що не може бути все так добре», – ділиться спогадами кохана дівчина Сергія.
2 січня 2025 року Сергій Кошіль, завершивши чергове багатоденне завдання, у складі трійки бійців повертався з бойових позицій. Біля села Щербинівка Донецької області їхню групу виявив і атакував ворожий FPV-дрон. Сергій отримав поранення, несумісні з життям. Того ранку він ще встиг надіслати Марії звичне привітання: «Доброго ранку». Ці його слова стали для неї останнім привітанням.
У Сергія залишилася мама, сестри. Воїну назавжди 24.
Вічна памʼять Герою!
За матеріалами Вільне Радіо, Полісся
Новини з передової