Як повторюється історія: уроки Америки столітньої давнини
20.10.2025 18:21
Укрінформ
Хіт 1915 року в США – «Я не виховувала свого сина в солдати» – одна з перших антивоєнних пісень, або Як США вступали у Першу світову
Цю пісню співали мільйони. Войовничий Теодор Рузвельт зауважив, що «дурні» ті люди, які її наспівують. Адже це майже те ж саме, якби вони співали: «Я не виховувала свою дівчинку матір’ю». Також він написав у журналі Metropolitan Magazine за 1915 рік: «Щодо жінки, яка схвалює пісню «Я не виховувала свого хлопчика солдатом», то її місце в Китаї – переважно в гаремі – а не в Сполучених Штатах. Кожна жінка, яка не виховала свого хлопчика солдатом у разі потреби, не по-жіночому прагне звалити подвійну ношу на іншого хлопчика, чия мати була патріоткою».
Нейтралітет понад усе, або голуби проти яструбів
Але Теодор Рузвельт вже не був президентом США. Президентом був демократ-миротворець Вудро Вільсон. Його друга передвиборча президентська кампанія 1916 року пройшла під гаслом: «Він уберіг нас від війни». Риторика Вільсона і його команди була чітка й однозначна: перемога республіканців означатиме війну як із Мексикою, так і з Німеччиною. «Америці війна не потрібна. Існує лише один шлях – це шлях мирних переговорів». Це свідчило про те, що громадськість США на початку Першої світової війни була переважно проти вступу у війну і політики мусили на це зважати. Дехто був пацифістом із моральних міркувань, як-от геній автопрому Генрі Форд, а дехто сприймав криваву бійню на Європейському континенті виключно як зіткнення між імперіалістичними та мілітаристськими великими державами, уряди яких, як вони вважали, були корумпованими та негідними підтримки. Існували й відверті симпатики Німецької імперії.
Натомість опонент Вільсона, кандидат від республіканців, Чарьз Еванс Х’юз виступав за те, щоб приділяти більше уваги мобілізації та підготовці до війни. За ним стояли так звані атлантисти – політично консервативна частина суспільства, яка однозначно підтримувала союзників, передусім Англію. Серед найбільш відомих прихильників англофільського східного істеблішменту був і колишній президент США Теодор Рузвельт.
Потоплення американського танкера «Ілінойс» німецьким підводним човном 18 березня 1917 року. Фото wikipedia
Зміна настроїв
Однак із часом громадська думка зазнала змін – американці почали сприймати Німецьку імперію як головного європейського агресора. На це вплинули декілька резонансних епізодів війни, в яких німці виглядали не найкращим чином. Зокрема, негативного іміджу вони набули після повідомлень про звірства в Бельгії в 1914 році, розстріл британської медсестри Едіт Кавел, та потоплення британського океанського лайнера «Лузітанія» торпедною атакою підводного човна Німецького імператорського флоту біля південного узбережжя Ірландії в травні 1915 року. Серед інших, тоді загинули й 128 американців. Останньою краплею стала «телеграма Циммермана» – секретна телеграма, відправлена міністром закордонних справ Німеччини Артуром Циммерманом німецькому послу в Мексиці в січні 1917 року, в якій пропонувалося, щоб Мексика вступила у війну проти США. Натомість, в разі перемоги Німеччини, мексиканцям обіцяли повернути втрачені території (Техас, Нью-Мексико, Арізону). Британська розвідка перехопила і розшифрувала телеграму, після чого її було передано США та опубліковано в пресі у березні 1917 року. Її публікація у ЗМІ обурила американців якраз у той момент, коли німецькі підводні човни почали топити американські торговельні судна у Північній Атлантиці в рамках своєї кампанії необмеженої підводної війни.
Гіпотетичний розподіл США Центральними державами; малюнок, який з’явився на обкладинці Life у 1916 році. Фото wikipedia
Рішення про вступ у війну: від гасла просто «Мир» до «Мир із честю»
Тож 2 квітня 1917 року Вільсон звернувся з проханням про проведення спеціальної сесії Конгресу задля проголошення війни Німецькій імперії. При цьому він заявив: «У нас немає корисливих цілей». Щоб представити участь у конфлікті у вигіднішому світлі, він ідеалізував його, заявивши, що війна «зробить світ безпечним для демократії», і пізніше – що це «війна, спрямована на припинення війни». Майбутнє світу вирішувалося на полі бою і національні інтереси США вимагали рішучих дій. Вільсон вважав, що перемога Центральних держав матиме для Сполучених Штатів негативні наслідки. Німеччина почала б домінувати на континенті і, можливо, отримала б контроль над морями. Латинська Америка цілком могла потрапити під контроль Берліна. Мрію про поширення демократії, лібералізму та незалежності було б зруйновано. З іншого боку, якби союзники перемогли без сторонньої допомоги, існувала б небезпека, що вони розділять світ між собою, не зважаючи на комерційні інтереси США.
Гасло «Мир» не відкидали, але до нього додали невеличку поправку: «із честю». 6 квітня 1917 року Конгрес проголосував за оголошення війни Німеччині. Американські війська почали прибувати до Європи того ж року. Вони брали участь у великих операціях на Західному фронті під командуванням генерала Джона Дж. Першинга, особливо під час останнього Стоденного наступу.
Армія США: ні людей, ні зброї
Попри те, що від початку війни США надавали союзникам колосальну фінансову підтримку, у самих Сполучених Штатів не було пристойної армії. Країна залишалася осторонь гонки озброєнь, яку вели європейські держави протягом десятиліть, що передували Великій війні. В 1916 армія США налічувала приблизно 100 000 діючих солдатів. На той час французька, англійська, російська і німецька армії брали участь у битвах, у яких лише за день гинули понад 10 000 людей. Іншими словами, вся армія Сполучених Штатів, якою вона була напередодні інтервенції, могла бути знищена лише за тиждень бойових дій, характерних для тієї війни, яка йшла до цього моменту на Європейському континенті.
Військово-повітряні сили були крихітними. Екіпажі «Техасу» та «Нью-Йорка», двох новітніх і найбільших лінкорів, жодного разу не проводили стрільби, а моральний дух моряків був низьким. У квітні 1917 року лише десять відсотків бойових кораблів ВМС було повністю укомплектовано екіпажами. Попри потік нових систем озброєння, створених британцями, німцями, французами та іншими під час війни в Європі, американська армія приділяла їм мало уваги. Наприклад, вона не проводила жодних досліджень окопної війни, отруйних газів, важкої артилерії або танків і була зовсім незнайома зі швидкою еволюцією повітряної війни.
Формування армії для її участі в бойових діях у Європі спочатку йшло доволі повільно. Закон «Про військову службу» був прийнятий лише в травні 1917. Система обов’язкового призову дозволила залучити до армії майже 4 мільйони осіб для участі у бойових діях на Західному та Італійському фронтах, хоча до цього моменту в США не було обов’язкової військової повинності на постійній основі.
Колона американських військ проходить повз Букінгемський палац у Лондоні, 1917 рік. Фото wikipedia
Америка вступає у війну або «Лафайєте, ми тут!»
Втім, союзникам довелося довго чекати на допомогу. Знадобився фактично ще рік, поки європейські партнери Америки відчули дружнє плече США на полі бою. Це був рік напруженої дипломатичної роботи, умовлянь, тиску. Генерал Першинг розробив план перекидання у Францію американської армії чисельністю як мінімум у мільйон осіб «якомога швидше», але таку армію потрібно було ще створити.
Зліва направо: генерал Філіп Петен, британський фельдмаршал сер Дуглас Хейг, генерал Фердинанд Фош і генерал Джон Джозеф Першинг, 1918. Фото wikipedia
26 червня 1917 року до Франції прибув перший американський контингент чисельністю 14 000 чоловік, що жодним чином не відбилося на воєнних діях. Людей потрібно було навчати, а також дочекатися підкріплення, яке з’явиться лише через три місяці. Новоприбулі були здебільшого задіяні на будівництві ліній комунікацій, складів, навчальних споруд. Деякі «артилеристи» прибули не те що без гармат, але навіть не знали, як ті виглядають. Солдати були майже не підготовлені. Красномовний випадок: французький генерал підійшов до американського солдата. Той, замість того, щоб стати струнко, радісно передав генералові гвинтівку і присів на порозі, щоб викурити сигарету.
Тож американці прибули, але всі запитували: «А де ж американці?». Тим не менш, 4 липня, у День Незалежності США, коли американські війська проходили парадним маршем у Парижі до могили Лафайєта – одного з авторів Декларації прав людини і громадянина, створеної під час Французької революції і який воював проти британців під час американської Війни за незалежність, французи з захватом зустрічали американців. Особливо розчулив їх вигук полковника Чарльз Стентона: «Лафайєте, ми тут!»
Атака американських військ біля Кантіньї, 28 травня 1918 р. – перший повноцінний бій американців. Фото wikipedia
Англійці та французи наполягали на найшвидшому вливанні американських підрозділів до лав союзників – Англії та Франції, на що генерал Першинг казав категоричне «ні», мотивуючи власну відмову тим, що США вступили у війну в якості окремої сили. Він наполягав на тому, що в Європі має воювати повноцінна американська армія.
Живі сили у знекровлену Францію
1 червня 1918 року німецькі війська опинились за 65 км від Парижа. Французи вкотре звернулися до Першинга з проханням хоча б тимчасового злиття американських частин з французькими, щоб утримати фронт, який розвалювався на очах. Непохитний генерал відмовив знову. На пропозицію терміново відправляти в Європу непідготовлених солдатів і навчати їх на місці, або, наприклад, у Британії, Першинг теж відповів відмовою. Натомість він запропонував знизити мобілізаційний вік для французів. Ллойд Джордж перебив його: «Генерале Першинг, ви всерйоз пропонуєте кидати в окопи хлопчиків?» На що американський генерал парирував: «Пане прем’єр міністре, ви тільки-но запропонували, щоб ми відправляли в окопи американських хлопчиків, не так добре підготовлених, як французькі. Не бачу великої різниці».
Утім Першинг все ж пішов на певні поступки й американці суттєво допомогли французам стримати німців під Парижем. Ба більше, вони навіть трохи потіснили ворога. Це надзвичайно підняло бойовий дух французів – як армії, так і мирного населення. Офіцер армії Петена, Жан де П’єрфе, записав у щоденнику: «Ми всі відчули, як у наші вени вливається свіжа кров. Життєві сили просто хлинули в тіло Франції, яка вже помирала…»
Зауважимо, до речі, це було влітку 1918-го року, десь за три місяці до капітуляції Німеччини…
Питання підкріплень
Питання американських підкріплень залишалося нагальним. 21 червня 1918 р. прем’єр-міністр Канади Роберт Борден, який переправився через Атлантику з конвоєм із 13 суден, що доставили в Британію більше 30 000 американських вояків, написав колезі в Оттаву: «…Ситуація у Франції дуже серйозна, й закінчення війни може залежати від швидкості, з якою будуть організовані, навчені й екіпіровані американські війська». Канада погодилась допомагати США у навчанні солдатів – їх інструктували канадські офіцери, які мали великий досвід бойових дій. «Проблема в тому, – пояснював він, – щоб утримати лінію фронту на Заході доти, поки американці не будуть готові завдати суттєвий удар». Він додавав, що в американців чудові солдати, які рвуться в бій, але найближчі місяці «будуть дуже тривожні, і в цей час можна очікувати шалених атак».
Американські війська на марші у Франції, 1918. Фото wikipedia
На початок липня 1918 року особовий склад американських збройних сил у Франції сягнув мільйона осіб. Щодня у французькі порти поступало до 20 000 тонн необхідного їм спорядження і продовольства. Поволі США налагодили й випуск зброї. Однак британський військово-морський флот вони наздогнали лише на початку Другої світової війни…
Епізод війни, або коли ще слова мали силу
14 липня 1918 року у повітряному бою загинув 20-річний американський льотчик Квентін Рузвельт. Його літак збили біля села Шамрі неподалік від Фер-ан-Тарденуа. Казали, що він помилково прилаштувався не до своїх, а до німецької ескадрильї. «Чи не правда, ми доволі огидний народ, якщо хочемо сидіти в стороні й дивитися, як Англія та Франція б’ються за нас, намиваючи золото в наші кишені…», – писав він нареченій перед тим, як піти на фронт Першої світової. Всі сини Теодора Рузвельта пройшли військову підготовку і всі воювали. «Гідний життя лише той, хто не боїться смерті, – написав він про свого загиблого сина, – і не гідний смерті той, хто ухиляється від… виконання обов’язку».
Лейтенант Квентін Рузвельт, льотчик 95-ї авіаційної ескадрильї ВПС США, 1918 рік. Фото wikipedia
…1 вересня 1919 року остання американська дивізія, яка брала участь у боях, залишила Францію, відпливши з Бреста. Кожен солдат одержав документ про демобілізацію, мундир, пару черевиків, шинель і 60 доларів премії. Через цю процедуру пройшли понад три мільйони осіб – колосальна цифра, враховуючи ту, яка була на початку. Військові втрати США у Першій світовій війні склали майже 48 000 – приблизно стільки ж втратили Індія або Сербія, тоді як втрати головних учасників бойовиська перевищували мільйони.
Війна не стала каталізатором перетворення США на супердержаву – цей процес уже тривав до початку війни, але, звісно, суттєво прискорила настання доби американської гегемонії.
Світлана Шевцова, Київ
Перше фото – фрагмент картини Джона Сінгера Сарджента «Отруєні іпритом». Фото wikipedia
Новини з передової