Пам'яті головного сержанта Тараса Глушка (позивний «Тарік»)
Хвилина мовчання
10.11.2025 09:00
Укрінформ
Найкращі роки життя провів у пеклі війни
Тарас народився 18 квітня 1999 року в Носівці на Чернігівщині. Згодом родина переїхала до столиці. Після закінчення школи здобув фах інженера логістичних систем у Київському національному університеті будівництва і архітектури.
Ще під час навчання в університеті юнак вступив до військової кафедри, паралельно працював агентом із митного оформлення вантажів і товарів. У мирному житті Тарас був людиною щирою та справедливою, вирізнявся цілеспрямованістю та самовідданістю в усьому, чим займався.
Коли 24 лютого 2022 року почалася повномасштабна війна, одразу прийшов до столичного територіального центру комплектування. Через молодий вік до лав Збройних сил його не взяли.
Але це не зупинило юнака – він почав активно допомагати військовим, які дислокувалися в Гостомелі. На початку березня 2022 року Тарас поїхав на малу батьківщину і там подався до місцевого військкомату. Вже 8 березня поповнив лави ЗСУ.
За кілька днів він разом із побратимами вже обороняв Чернігів від російських окупантів. За проявлену там особисту військову звитягу воїна нагородили медаллю «За оборону Чернігова».
Після деокупації Чернігівської області Тарас у складі 30-ї окремої механізованої бригади продовжив захищати Батьківщину на Харківщині. Став головним сержантом взводу безпілотних авіаційних комплексів другого механізованого батальйону бригади.
15 листопада 2024 року, в День сержанта, Тарас Глушко за проявлену особисту мужність у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку отримав державну нагороду – орден «За мужність» ІІІ ступеня.
Дружина Аліна у своїх соціальних мережах розповідає, що вони з Тарасом мріяли про велику щасливу родину, дуже хотіли дитину. Але війна забрала їхні мрії.
Як пригадують рідні, Тарас завжди виходив із ними на зв'язок. Навіть вночі напередодні загибелі він ще телефонував додому. Був небагатослівним, цікавився сімейними справами. Але 30 травня 2025 року на Куп'янському напрямку, у районі населеного пункту Кучерівка Харківської області, під час бойового завдання Тарас загинув унаслідок удару ворожого КАБа.
…«Де б не перебував, він завжди був попереду, безвідмовно готовий відстоювати мир та незалежність, державний суверенітет своєї країни, бо він був справжнім свідомим українцем, для якого жити у вільній, демократичній країні було життєвим кредом. І він готовий був виборювати це право для себе, своїх рідних та всього українського народу, якому він присягнув на вірність і був вірним до останнього подиху», – пише родина в петиції до Президента.
Тараса поховали у рідній Носівці, йому назавжди 26.
Вічна памʼять Герою!
Фото із сімейного архіву, Фейсбук-сторінка Юрій Братиця
Новини з передової