Пам’яті навідника Олега Дащенка (позивний «Гуцул»)
Хвилина мовчання
11.12.2025 09:00
Укрінформ
На війну дружина проводжала Олега двічі, щоразу не відпускала, але він був упертим і хитрим
У серпні 2022 року чоловік мобілізувався в той самий мотопіхотний батальйон 57-ї окремої мотопіхотної бригади, де набув бойового досвіду ще в АТО у 2017-му і де воював кілька років. Військовий загинув під час бойового завдання 8 жовтня 2022 року в селищі Давидів Брід у Херсонській області. Йому було лише 40 років, і тільки у грудні 2023 року молодшого сержанта Олега Дащенка з почестями поховали.
Олег родом зі Скадовська. У школі полюбляв точні науки — це згодилося, коли воював навідником у період АТО, а згодом і у велику війну.
Чоловік тривалий час служив молодшим інспектором 1-ї категорії відділу охорони Херсонського СІЗО та в інших установах Державної кримінально-виконавчої служби України. І коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег був саме на службі в СІЗО, на іншому березі Дніпра. 23 лютого 2022 року пішов на добове чергування й не встиг змінитися, як росіяни вже перли колонами. Вдома в Олешках у нього лежали нагороди з АТО/ООС, грамоти та армійський однострій.
Дружина розповідає, як Олег подзвонив і наказав: «Таню, скидай усе в септик!». Поволі згадував, що й де лежить, а вона те все брала, руки тряслися, але виконувала.
«У голові пульсувало: "Не дай Боже обшук, нам буде непереливки! А діти ж удома, Господи!..". Персонал з установи не випускали, змушували йти на співпрацю з окупаційною адміністрацією. Психологічно тиснули, зібрали в одну кімнату і без упину полоскали мізки пропагандою. Так ми опинилися по різні береги Дніпра. На п’ятий день тієї епопеї він зміг утекти, знаючи лазівки. Неподалік Дніпровського базару жив його друг. Олег зняв у нього кімнату. Коли все вдалося, подзвонив: "Я вже в Дмитра!"», - згадує Тетяна.
Родина ретельно планувала виїзд на підконтрольну Україну, бо атовці були у списках росіян. Тетянин батько перевіз її через Дніпро в Херсон. Там вони з Олегом чекали тиждень на перевізника.
«Поки їхали, зупиняли на 32 блокпостах росіяни. Нас урятував менший син Ілля, якому йшов другий рік. Була спека, малий так вередував, що міг викликати жалість навіть в окупантів. Перевіряли побіжно, і за добу вже були в Дніпрі. Дорогою бачили жахіття: всюди розстріляні автівки, трупи убитих людей», – розповідає жінка.
Тетяна, крім того, що медик, є досвідченим кінологом. Упродовж 10 років це було справою життя подружжя. В окупації у розпліднику залишилися виплекані їхньою щоденною працею 32 собаки.
А на війну жінка проводжала Олега двічі, щоразу не відпускала, але він був упертим і хитрим. Перший раз у 2015 році, коли вона була на чергуванні у лікарні «швидкої», він зателефонував і сказав: «Я вже у військкоматі, йду воювати».
А щойно перебрався в Дніпро, як командир 1-ї мінометної батареї 17-го мотопіхотного батальйону штаб-сержант Бандурченко «Кипарис» запропонував Олегу узятися за знайому справу. Всі пам’ятали точні і безпомилкові розрахунки «Гуцула» — саме такий позивний він мав з АТО. Поки після втечі з окупації готували документи в ТЦК та СП, Олег сидів на кухні й вручну обчислював «на папірці» необхідні для побратимів на передовій дані.
«Схитрував Олег і вдруге, на великій війні. Сказав, що йде у крамницю. Насправді ж сидів у військкоматі з сумкою і документами… "Я тобі все залишив — банківську картку також" — був один з його "залізних» аргументів"», – згадує Тетяна.
Побратим Роман Лях «Радист» розповідає, як хлопці «Кипариса» у 2017 році на Урзуфському полігоні вибороли першість за звання кращої мінометної батареї Сухопутних військ, а «Гуцул» на додачу заробив відзнаку «Кращий обчислювач Сухопутних військ».
«На фронті теж мали успіхи: навчилися влучно стріляти, копати, маскуватися, будувати потужні позиції. Дащенко майстерно працював як з електронними засобами обчислення стрільби, так і механічними. Якось на Донеччині почали відмовляти наші гаджети, що тоді були менш досконалі. Олег годинами займався балістичними обчисленнями вручну для "Молотів"», - каже «Радист».
Олег багато займався спортом і мав чудову фізичну форму. Деколи за вечір, з перервами на різну необхідну діяльність, на брусах-турніках міг займатися дві години. Тренувався і на пульті керування вогнем: намагався бути в бойовому тонусі.
«Почалася повномасштабка. Олег вернувся до "Кипариса", а я став десантником — мрія юності. Тепер у пам’ять про неї — титанові імпланти в шиї… Із Дащенком обмінювалися досвідом, приладами, лайфхаками. Командир батареї працював більше як адміністратор, бо "Гуцул" вирішення низки питань брав на себе», - згадує «Радист».
Востаннє Тетяна спілкувалася з чоловіком 7 жовтня 2022 року о 23:00. Батарея стояла в Давидовому Броді. Наступного ранку підірвали Керченський міст, вона кинулася набирати чоловіка, аби обговорити радісну новину. Але Олег не відповів.
«Гуцула» і ще 10 бійців накрило ракетою у бліндажі й у них не було шансів. Їх викопували 12 днів, бо рухнули бетонні перекриття, а кран не могли залучити через тривалі обстріли. Тетяна каже, що теж хотіла туди поїхати відкопувати – усе сподівалася, що є щілинка, і Олег завдяки їй дихає.
«Я чекала результати ДНК-дослідження фрагментів під підписом "Невідомий". Якраз у річницю зникнення Олега слідчий повідомив: результати експертизи підтверджують належність тих частин тіла моєму чоловіку. Те, що змогли знайти, ми і ховали», - ділиться Тетяна.
У Олега залишилися двоє синів - Олексій та Ілля.
Вічна пам’ять Герою!
Фото з сайту АрміяInform
За матеріалами АрміяInform
Новини з передової