Правильний девайс, або Ілюзія всемогутності протезів
19.12.2025 09:39
Укрінформ
Ветеран російсько-української війни розповідає в соцмережах, як обійтися без протезів після втрати кінцівок
«Протез – це допоміжний девайс, який може бути корисний, а може бути взагалі не потрібний».
Людині, яка втратила руку чи ногу, потрібен час, щоб зрозуміти, як вона житиме далі, визначитись, чи є необхідність у протезуванні. А також слід зрозуміти, чи є потреба в переобладнанні побутових речей під себе.
Це позиція бійця 33 окремої механізованої бригади. У свої 23 роки, як говорить сам Євгеній, він встиг і повоювати, і на пенсію вийти.
У 2023-му під час виконання бойового завдання військовий втратив око та кисті обох рук. На відміну від більшості поранених бійців, він не прихильник протезів, а навпаки – своїм досвідом доводить, що можна обходитися без них і водночас не бути залежним від сторонньої допомоги.
БАЗОВИЙ МІНІМУМ І РОЗКІШНИЙ МАКСИМУМ
Перш ніж розповідати про сьогоднішнє його життя, повернемось ненадовго до початку повномасштабки. Євгеній на той момент був студентом, займався спортом, працював тренером. Його батько – учасник АТО/ООС. Був списаний за станом здоров’я ще в 2016 році, але в 2022-му за власним бажанням долучився до лав ЗСУ, служив там на добровольчих засадах доти, доки ворог не відійшов від Чернігова.
Євгеній був налаштований рішуче і в 19 років долучився до війська.
– І водієм був, і обов’язки медика виконував, а потім був оператором БПЛА. 19 жовтня (2023 року, – ред.) зранку заїхали на позиції. Готував дрон на зліт. Прилетіла 120-та міна, вибухнула. Дрон здетонував. Усе сталося настільки швидко, що я навіть не встиг відскочити від нього хоча б на метр. Дрон був з лівого боку, і тому, відповідно, він більше постраждав: сильно була пошкоджена нога, рука, а з правого – трохи руку й ногу знизу посікло. Правою рукою я ще намагався на позиції турнікет собі дістати… Праву руку вже в лікарні «прибрали», я був у такому важкому стані й не знаю, що там з нею сталося, – розповідає Євгеній.
Зараз він згадує про поранення спокійно, без емоцій. Мовляв, підлікувався, реабілітувався і живе собі далі. Нормально цілком. Пробує людям через соцмережі донести, що те, чи є кінцівка, чи її нема, не критично важливо в питаннях побутових і повсякденних.
– Знаєте, тепер популярно серед молоді казати, що таке розкішний максимум та базовий мінімум. Так от – мати по дві руки й ноги – це розкішний максимум, але якщо їх нема, то це не критично насправді. Якщо раніше це були мультифункціональні інструменти – дві ноги та дві руки, то тепер у мене є дві руки без закінчень – два інструменти (базовий мінімум), але менш функціональні. Я не плачу ночами, не страждаю, за мною ніхто не ходить слідом, не вдягає, не взуває, з ложки не годує. Я самостійна людина. Єдине – на все треба трохи більше часу, – пояснює хлопець.
Євгеній раніше не активно вів свої соціальні мережі. Раз на півроку фото публікував. А тепер сторінки ветерана – ніби щоденники, де він розповідає про своє життя, винаходи, які допомагають обходитись без протезів.
ПРАВИЛЬНІ ДЕВАЙСИ
– У вас є протези, але виходить, що ви свідомо від них відмовились у повсякденному житті? – запитую.
– Скажу непопулярну річ: біонічні протези в реальному житті – це не завжди та картинка, яку бачать у соцмережах. Я був розчарований тим, що в Україні діє така система протезування, що ти спочатку отримуєш механічний протез, а потім, через рік, можеш отримати біонічний. Дивувався, чому одразу не робити біонічні? А потім зрозумів, для чого дається цей період.
– Для чого?
– Дивіться, протези коштують чималих грошей, а я, наприклад, не знайшов їм застосування. Мої знайомі з парними ампутаціями також не користуються ними. Тобто невиправданий ресурс витрачається. Цей період між протезуваннями дається людині, щоб вона зрозуміла, наскільки може виконувати повсякденні завдання в житті без протезів, з допоміжними девайсами, і потім уже вона визначається, для яких завдань потрібен протез. Оце ключовий момент. Протез – не заміна руки. Це допоміжний девайс, який може бути корисний, а може бути взагалі не потрібний. Людині треба час, щоб зрозуміти, як вона живе, – додає хлопець.
Євгеній говорить, що також має свій «девайс» – ніж, який зробив з батьком. Пояснює, що це дуже корисна річ, яку використовує в побуті й на кухні. Він щільно тримається на руці за допомогою полімерного бинта.
Ветеран також придумав ліхтарик на навушниках. Пояснює, що в темну пору доби потрібне додаткове світло, а фізичний функціонал обмежений.
Євгеній – спортивна людина. Він не залишив спорт і після травми.
– На турніку, щоб висіти, використовую силіконовий рукав. Він витримує, нормально. Для гир маю стропи. Важливо давати навантаження, тому слід прокачати мʼязи, а для цього пальців не треба. Пальцями ти просто тримаєш вагу, але її можна тримати й інакше. Протези – це річ допоміжна, але в кого ампутація вища, тоді треба ними користуватися. Я на перших етапах не розумів, як мені машину відчинити без протеза. Думав, що без нього не можна. Але це не так. У моєму випадку, прокрутити ключ у замку, заправити машину та інше вдається швидше без протезів. Я майже ніколи не вдягаю їх. Навіть не вожу протезів із собою, якщо раптом знадобляться, бо ні, не знадобляться, – уточнює ветеран.
У соцмережах бачила, що Євгеній бігає чималі дистанції. Під час розмови виявилось, що колись він працював тренером, має спортивний досвід.
– Я морально не можу змагатись не нарівні з усіма. Я знаю, які в мене були можливості, і тепер обрав для себе ті види спорту, які можу тягнути нарівні з усіма. Якщо раніше я махав гирею на змаганнях, то тепер це біг, їзда на велосипеді, плавання. Тобто те, що не потребує додаткового обладнання, щоб не було під мене пристосовано, щоб я робив нарівні з усіма. Ось це для мене важливо, бо я тренувався до поранення. Багато хлопців знайшли спорт уже після поранення, для них спорт – як терапія. Я займаюся, щоб тримати форму, задля задоволення. Це спосіб життя, – додає співрозмовник.
БУТИ ПРОСВІТНИКОМ
Євгеній каже, що своїм досвідом хоче допомогти бійцям, які також зазнали поранення та втратили кінцівки.
– Я за те, щоб хлопці отримували всі найкращі протези й можливості для якісного життя, але проти того, щоб хтось створював ілюзію всемогутності протезів, – наголошує Євгеній.
– Ви б легко могли бути амбасадором якогось центру реабілітації. Таку співпрацю пропонували? – запитую.
– Мені пропонували стати, так би мовити, просвітником. Щоб до хлопців у лікарнях приходив одним із перших і розповідав, як живу, що вдається, що ні, наскільки можна бути самостійним. Бо коли людина приходить з двома ногами, руками й очима і починає розповідати, що все буде добре, то це мало допомагає. Якщо б мені свого часу попався хлопець, який так само втратив руки, і сказав: «Євгенію, все буде нормально, не спіши, вчися жити заново»… А так я спочатку «слюні розпустив» і був трохи пригнічений, – відповідає ветеран.
Отримавши після поранення державну виплату, хлопець придбав будинок у Борисполі. Зізнається, що дім без ремонту. Тому тепер чимало часу витрачає на приведення оселі до ладу. Ремонт робить разом з батьком. Каже: виходить повільно, але ж процес іде.
– Встиг і повоювати, і на пенсію вийти. Завдяки соцмережам маю багато знайомих у різних сферах та різних містах. З хлопцями, які так само, як і я, щось вигадують, аби жити повноцінним життям, ділимося своїми пристосуваннями. У мене є батьки, бабуся та дідусь, дівчина, собака Рея, житло, машина. Будувати плани на майбутнє поки що складно, бо війна в країні. Треба жити, – говорить Євгеній.
Ветеран розповідає простою мовою про складне. Доводить, що для того, щоб на заправці купити в автоматі каву, покласти в неї цукор та закрити стаканчик пластиковою кришечкою, протез не потрібен. Він не боїться жартувати, коли щось не вдається або вдається не ідеально.
Євгеній також має негативний досвід співпраці з непорядними постачальниками протезів. Але це довга історія, ще не закінчена, і ветеран про неї неодмінно розповість пізніше, сам.
Ольга Звонарьова
Фото з facebook/Evgeniy Nikolayevich
Новини з передової