Пам’яті прикордонника, головного сержанта Олександра Корольчука (позивний «Троль»)
Хвилина мовчання
02.01.2026 09:00
Укрінформ
Загинув на Луганщині, намагаючись евакуювати пораненого побратима
Корольчук одним із перших прийняв нерівний бій 24 лютого 2022 року: селище Мілове на Луганщині, де він тоді служив, розташоване впритул до державного кордону.
Олександр народився й виріс у старовинному українському місті Старобільську Луганської області. Навчався у місцевому ліцеї №4. Після закінчення 9 класу вступив до Луганського коледжу, де вивчився на кухаря. Спершу він був пожежником – рятувальником у Старобільській пожежній частині. Потім закінчив Харківський Національний університет цивільного захисту України. А з липня 2019 року Олександр проходив службу в 3 прикордонному загоні імені Євгенія Пікуса на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії – начальника відділення інспекторів прикордонної служби. Брав участь в антитерористичній операції на Сході та в операції Об'єднаних сил.
– Чоловік був дуже хоробрим, патріотичним… 12 лютого 2022 року його викликали на посилення охорони кордону в Міловому, і ми більше не бачились, лише телефоном спілкувались. Війну він там і зустрів. Відбивались, як могли, але йшло дуже багато озброєних ворогів, їхньої техніки, і прикордонники мусили відступити. Запеклі бої точились поблизу Старобільська, потім – Сіверськодонецька, – розповіла Анастасія Корольчук, дружина Олександра, після церемонії вручення родині знаку пошани «Захисник Луганщини».
За її словами, Олександр був переконаний: українські захисники відіб'ють атаки ворога.
– Чоловік був налаштований, що все скоро закінчиться, треба лише трохи почекати. Він заспокоював нас із донькою. А ми ж були в окупації. Це – небезпечно, і він наполягав, щоб ми залишили Старобільськ. На початку квітня ми виїхали до Львова. Там жили два роки, і у 24-му переїхали до Черкас, – ділиться Анастасія Корольчук та додає, що зараз вона із донькою Марією мешкає в Дніпрі.
Анастасія зауважує, що в її чоловіка була можливість відійти на безпечнішу позицію, але він залишався на передовій.
Якось уночі під час ворожої атаки поранили побратима Олександра. Його треба було якнайшвидше евакуювати до санітарної частини, і головний сержант Корольчук сів за кермо «кугуара»…
-Достовірно мало відомо про обставини того бою, свідків немає. Можливо, потрапив під обстріл чи наїхав на дуже потужну міну. Багатотонна броньована машина злетіла в повітря й перекинулась. Шансів вижити не було, – каже дружина воїна.
Востаннє вона розмовляла з чоловіком 10 квітня опівночі. А 12 квітня, о другій годині ночі, він загинув. Сталося це поблизу міста Кремінна на Луганщині. Олександру Корольчуку було 46 років.
– Він ще за життя у 2022 році був нагороджений Орденом за мужність ІІІ ступеня, – додає Анастасія Корольчук. – Його підрозділ брав участь в активних бойових діях, вибив з позицій ворогів та зайняв територію, тобто відкинув їх назад. Олександр тоді виконував бойові завдання зі 128 окремою гірською штурмовою бригадою (Закарпатською). Особисто він відзначився хоробрістю й тим, що знищив багато рашистів. Це те, що мені відомо. Наприкінці березня 2022 року казав, що його подали на нагородження. У квітні був наказ, але він загинув за декілька днів. Орден уже передали мені.
Головного сержанта Олександра Корольчука поховали 13 грудня 2022 року на Личаківському цвинтарі у Львові.
У воїна залишилися батьки, дружина та донька.
Слава і честь Герою!
Фото Михайла Бублика, а також надані Анастасією Корольчук
Новини з передової