«Стріляти в людину – одне, а по дрону – інше»
Репортаж
09.01.2026 10:07
Укрінформ
Кореспонденти Укрінформу побували на нічному чергуванні однієї з мобільних вогневих груп в Одесі
У мобільних вогневих групах штурмового полку «Цунамі» бригади Національної поліції «Лють» працюють переважно ті, хто пройшов фронт і повернувся з пораненнями.
ЗІ ШТУРМОВИКІВ – У ППО
Нас зустрічає полковник поліції Володимир. На питання, хто він у розрахунку, віджартовується: «Щось бачу, щось чую». Насправді він відстежує цілі, передає інформацію своїй команді, яка ухвалює рішення щодо знищення ворожого об’єкта. На зміні працюють стрілець, навідник, помічник кулеметника. Чергують доба через добу або через дві – залежно від оперативної обстановки.
Володимир
До підрозділу ППО Володимир служив у штурмовій бригаді. Каже, що йому «легше й цікавіше на Донбасі, ніж в Одесі», із задоволенням повернувся б до бойових завдань на Сході, але здоров’я вже не те і може нашкодити напарникові.
– 2023-й, 2024-й, 2025-й. Кульові, мінно-вибухові, потім ракета по нас прилетіла, – Володимир перелічує роки, коли отримав травми, і продовжує жартома: – «Забраковані курчата». Трошки там вилицю перебило, артерію, у голові трошки. Кілька разів із Богом поговорив – та й повернувся назад. Трошки лишили крові на донбаських териконах, а тепер гартуємо солоне повітря Одеси.
Про одне з поранень чоловік розповідає з притаманним йому гумором.
– Купив собі спеціальні берці. Так їх хотів – 13 тисяч! І ось поранило мене, думав, уже помер. Але хлопці витягнули: рука перебита, нога перебита. Одяг із мене зрізали, лежу у спідньому. І тут фосфор пішов – побратими побігли в укриття. А я розплющую очі – мої берці догорають! Це єдине, що мене тоді турбувало, – каже співрозмовник.
Після важких поранень він міг не повертатися на службу, але зробив це принципово.
Чоловік із болем розмірковує про долю українських земель на Сході.
– Ми їх повернемо все одно. Тепер головне – увімкнути розум і з холодним серцем виконувати свою роботу. Люди, які там проживають і підтримують окупантів, усе одно зрозуміють, що там (у Росії, – ред.) їм краще не буде. От як Херсон повстав свого часу, люди сказали: «Геть звідси, це наша земля!» – ділиться думками.
У вільний час Володимир пише вірші. Має їх уже понад 40. Жартує, що такий талант відкрив у собі після контузії.
– Одеська ніч тривожна і солона,
Над морем рій із дронів завива.
Та в місті є надійна оборона –
Це полк «Цунамі», група вогнева.
Вони стоять, мов скелі біля моря,
Тримають небо на своїх плечах.
У серці в них ні страху, ані горя –
Лиш тільки зброя у міцних руках, – цитує один із віршів.
НАВІТЬ ОДНА ЗНИЩЕНА ЦІЛЬ – УЖЕ ВАГОМИЙ РЕЗУЛЬТАТ
Запитуємо Володимира, наскільки важкими були передноворічні зміни, коли Одещину майже цілодобово атакували ворожі дрони.
– Працювали. Добу можна спокійно відстояти. Немає такого: «Ану відпочиньмо». Робимо свій маленький внесок: один зіб’ємо чи хоч відженемо – комусь не прилетить у будинок, хтось ще кілька годин побуде зі світлом і водою, – відповідає.
Цікавимося, у яку пору року важче працювати у розрахунку ППО.
– Чи зима, чи літо – усе одно жарко. Погодні умови на дрони не впливають – літають і в туман, і в дощ, – зауважує.
Віриться в його слова важко, адже за годину перебування на узбережжі ми вже не відчуваємо пальців на ногах.
– Зараз як зайде! То буде такий душ з адреналіну, що захочеться з пірса пірнути, – каже полковник.
ПО ДВІ ТИСЯЧІ ПАТРОНІВ ЗА НІЧ
Хлопці саме налаштовують американський великокаліберний кулемет М2 Browning. Діляться, що роблять це завжди, незалежно від того, чи зафіксовані цілі в зоні їхньої відповідальності. Через підвищену вологість, бризки солоної води зброю необхідно постійно чистити та змащувати. Володимир зазначає: буває, за ніч розрахунок вистрілює до двох тисяч патронів.
На озброєнні в них також – німецький MG 42, що безперервно дзижчить.
– Бували нальоти по 40 дронів. Неприємно. Головне – збити, неважливо, ми це зробили чи сусідній розрахунок. Не качок на полюванні ж б'ємо, а працюємо на результат, – каже Володимир.
Георгій
Старший вогневої групи Георгій у підрозділі ППО – від початку повномасштабної війни.
– Найскладніше – коли нема зв’язку. Бо тоді доводиться збивати навмання. Ми легко замінюємо один одного, я і за кулеметом можу постояти, – ділиться Георгій.
За його словами, хлопці з групи пройшли додаткову підготовку на полігонах, де працювали з кулеметами.
– До цього ми здебільшого користувалися стрілецькою зброєю. Стріляти в людину – одне, а по дрону – інше. Якщо кожен виконуватиме поставлене завдання, буде результат. Кожен має діяти за командою, – зауважує співрозмовник.
Георгій утомлений і не хоче довго розмовляти. Ми повертаємося із запитаннями до Володимира, який гладить величезного чорного кота.
КОТИ, РИБАЛКИ І ДРОНИ
– Це – наш «талісман». Тут їх узагалі багато, удень живляться у рибалок, – киває чоловік у бік вишикуваних у рядок вудок.
Каже, з місцевими рибалками у захисників неба – «окрема дружба».
– Стоять прямо біля нас: ми працюємо, дрони летять, а їм – усе одно. Утікають лише тоді, коли до нас наближаються «шахеди». Ми вже втомилися пояснювати, що небезпечно, – додає Володимир.
Чоловік зауважує, що людей не бентежить навіть те, що вдосконалені ворогом «шахеди» мають бойову масу до 100 кг.
– Раніше було 40 кг, потім 55 кг, 85 кг. Російські безпілотники наближаються до землі на малій висоті, а вже біля берега її набирають, щоб пікірувати в задану точку. Чим нижче летять, тим важче зафіксувати на радарах. Швидкість буває різна: 150 км/год, буває 200 і 300 км/год, – пояснює.
Очільник пресслужби штурмового полку «Цунамі» Антон Кушнір каже, що коли росіяни задають координати цілі, то не мають реальної картини місцевості: скільки багатоповерхівок там з’явилося останніми роками, яка висота будинків тощо. Він зауважує, що з кулеметів «шахеди» збивають лише над морем.
– Напередодні Нового року лише на Одесу летіло понад 300 дронів. Усі збити неможливо – різна швидкість, висота. До того ж їх «розбавляють» «герберами», що також можуть нести заряд. Ціль летить – і ми не знаємо, «порожня» вона чи ні, – пояснює Кушнір.
За його словами, дрони летять переважно тим самим маршрутом. Разом із вогневими групами ППО по ворожих цілях працюють дрони-перехоплювачі, у небо піднімається й авіація. Якщо у повітряному просторі перебуває літак, кулемети «мовчать».
– Коли БПЛА залітають у місто, відчуваємо важкість на душі. Може, щось не зробили, десь не встигли. Звісно, у них такі «махіни», але й ми вже «зуби відростили». І якщо не зайшли нам за спину, приїжджаєш зі зміни додому й відчуваєш щастя, – додає Володимир.
***
Ми чергували з поліцейськими аж до ранку. Змерзли, втомилися від бронежилетів. Цього разу жодна ворожа ціль у зону відповідальності нашої мобільної групи не потрапила, та ми зрозуміли, наскільки важка ця робота.
Ганна Бодрова, Одеса
Фото Ніни Ляшонок
Новини з передової