Сергій Воронцов знайшов та переклав невідомі описи старовинних Чернівців. Першими про місто почали писати генерали та… гумористи.
Картина чернівецького художника Йозефа Шубірса (частина первісного урядового кварталу Чернівців), орієнтовно 1840 рік
Як відомо, перші (у 1770-х-1780-х роках) описи Чернівців зробили губернатори Буковини Карл фон Енценберг та Габріель фон Сплені. Лише через сто років їх знайшов та оприлюднив чернівецький історик Йоганн Полєк. Однак наступними літописцями були зовсім не посадовці, не письменники, і не історики, а … місцеві любителі гумору. Стендапу та стендаперів ще не було, тож доводилося відводити душу на сторінках розважальних та гумористичних журналів, що видавали у Відні. Чернівчани почали публікуватися там на початку 1840-х років, ще до появи чернівецьких та буковинських газет. Відтоді їх ніхто не публікував. «Шпальта» це робить уперше.
Критикували «недержавницькі» назви вулиць Чернівців
Однією з тем, на які витрачали жарти тодішні місцеві адепти гумору, були недостатньо державницькі назви вулиць Чернівців та невідповідність назв їхньому змістові.
«… якщо ми міцно тримаємося на ногах і нам є чим закрити ніс, ми можемо шпацирувати вулицею Трояндовою (нині Сучавська, нижче Шкільної).
На Лілійній (нині вулиця Івана Франка) ми можемо побачити помітний червоно-чорний напис, який повідомляє нам про її назву, але, зрозуміло, тут немає жодного натяку на лілії.
На Вірменській (нині та ж назва) годі знайти хоч одного вірменина, можна було б приписати цю назву салонному мудрецю, який, з тими ж підставами, що і вулиця, міг би величати себе академіком.
Наша Франценгассе (нині вулиця Конституційна) отримала назву на Честь Його Величності, ще зовсім нещодавно була порожнім простором між садами. Але тепер її прикрашає кілька гарних будинків, а завдяки своїй ширині вона незабаром може стати однією з найкрасивіших у місті. Ми також можемо похвалитися провулком Фарбувальників (нині вулиця Сучавська, вище Шкільної), хоча насправді у провулку нема фарбувальників, у ньому й води немає, але його назва теж, мабуть, на перспективу….
Шлангенгассе (вулиця Зміїна – нині звивиста частина вулиці Української). Назва цієї вулиці була однією з найбільш вдалих, але оскільки в ній планується запровадити освітлення, змії, які ухиляються від світла, теж кудись зникнуть.
Карта Чернівців, 1823 рік, з колекції Аркадія Жуковського (передана до фондів бібліотеки Чернівецького національного університету). Доставив у Чернівці Валерій Чинуш
Лише євреї проживають поруч одне з одним саме на Юденгассе (нині вулиця Синагоги), але заможніші, яких вони називають своїми Ротшильдами, також займають визначні позиції на інших вулицях, і завдяки торгівлі та спекуляціям заволоділи найкрасивішими будинками.
Також ми маємо певну кількість Лайно-гассе та Дира-гассе, вулиць, які ще не мають своїх романтичних назв, але безумовно вже претендують на них.
…. як важко буде майбутньому історіографу на основі цих взятих з повітря назв, вивести якісь факти минулого, адже досвід вчить, що саме з назв іноді ми довідуємося про минуле, такі імена як Франценгассе, Каролінагассе, чи Фердинандгассе становлять похвальний виняток і повідомлятимуть майбутнім поколінням про часи їх створення та участь монаршої чоти у далекій Буковині у місті Черновіц».
Німці – буковинські пияки, а людина на Буковині – це часник і цибуля
Попри дещо підлабузницький підхід, гумористи (на відміну від генералів) приділяли увагу речам, близьким звичайній людині. І залишили цікаві нотатки того, як їли й що пили буковинці 180 років тому:
«Звичайною стравою для людини тут є часник і цибуля – без них не можуть обійтися, щоб не приправити свою хлібину. Також плачинди і мамалига – це альфа й омега місцевої їжі. Отже, римське прислів’я “Часник і цибуля – це і є звичайна людина” знаходить тут часте і найбільш вдале застосування. Німці (ті, що бідніші), а також інші національності взяли для себе з цих страв мамалигу.
Ті, хто заможніший, стелять килими у диванів, але не користуються ними, як турки, щоб сидіти із підгорнутими ногами і димити стамбулками (файками із довгим чубуком), а виключно, як прикрасою у парадній кімнаті.
Так само як на Галичині люблять зустрічати приїжджих і влаштовувати обіди із “фодка”, так молдавани люблять пригощати гостя у будь-який час доби та пору року фруктовим ликером (тодішня назва – шербет) із холодною водою, який зварений із вишні, айви, груші, малини, який має дуже приємний смак і корисний для здоров’я, і навіть при частому частуванні від нього не болить голова, на відміну від водки та інших горючих вод, для викорінення яких у Галичині вже створено Товариство тверезості, яке незабаром почне свою діяльність й тут.
Пияцтво серед молдован є доволі рідкісним явищем, хоча, звісно, завжди люди дозволяють собі винятки, але репутація людини має бути дуже обґрунтована, якщо він не хоче, щоб його зарахували до п’яничок, а два-три келихи за обідом – не привід. Німці, що проживають у Молдові та Валахії, напроти, користуються дарами Бахуса. До того ж ціна однієї мірки складає два крейцери. В деяких місцях слово “німець” майже синонім п’янички, який не може встояти перед спокусою хильнути келишок за 2 крейцери…».
Чернівчани проводять вільний час. За кавою. Антон Ріттер фон Борковський, 1839 рік (з книги Т. Дугаєвої, С. Осачука “Чернівці”)
Автор коротко називає буковинців молдаванами, оскільки до 1775 року Буковина була частиною Князівства Молдова. В описах звичаїв тодішніх часів ще відчувається величезний вплив турецьких (османських) звичаїв на побут буковинців. До речі, на початку австрійського правління ще досить довгий час багато місцевих поліціянтів були турками. Навіть залишилися прізвища, які це відображали, зокрема Бешлей (так називали турецьких правоохоронців). Крім того, з конкретно цього допису ми можемо зрозуміти, що польська «водка» (тут – галичанська) з’явилася раніше російської.
Група буковинців. Картина Чернівецького художника Йозефа Шубірса, 1840-роки
Походження назви «Маленький Відень»
Першими вираз «Маленький Відень» щодо Чернівців зафіксували саме гумористи. Повідомлення про те, що така назва стає поширеною, з’являється на сторінках імперської преси вже 1844 року, ще до того, як Чернівці набули свого архітектурного вигляду. Тоді ж випливає вислів «(буковинська пустош) пустирище». Очевидно, і той, і той із них ставали поширеними. Анонімний гуморист, який підписувався ініціалами «Л.Л» у віденському журналі «Гуморист» пояснював появу назви «маленький Відень» так:
«Ми – “діти буковинського пустирища”, – бачили тут видатних гастролерів і кращі вистави, ті ж самі, що можна побачити у країні. Гості, особливо належать до “кунстлер” (митців), знаходять дружній прийом у кращих домах Чернівців, отже, часто затримуються довше, аніж планували. І потім саме вони згадують місто як “маленький Відень”. Адже після тривалої подорожі розбитими стежинами на поштових фургонах, чиїм хурманам все одно, із якими, своїми чи чужими печінками тебе довезти, довезти із цілими чи нецілими ребрами, живим або мертвим, головне, аби за поштовим розкладом… після такого, як же не уздріти у нашому місті “маленький Відень”»?
Насправді одна з перших паралелей із Віднем щодо Чернівців трапляється у популярному в ті часи путівнику Коля, де той порівнює чернівецьку випічку та кухню чернівецького готелю «Молдова» зі взірцевими віденськими зразками. Тож ми вдячні цій паралелі не лише архітекторам, але й насамперед чернівецьким кулінарам.
Ференца Ліста у Чернівцях насправді захейтили
Портрет Ференца Ліста. З фондів Національного музею Угорщини
У тому ж таки готелі «Молдова» (трохи вище церкви святої Параскеви по Головній) виступив із гастролями мегазірка того часу – піаніст Ференц Ліст. Нині йому у Чернівцях стоїть пам’ятник біля філармонії (де він ніколи не виступав). Відомо, що чернівчани пишно його зустріли. Можна подумати, що Чернівці досі вдячні Лісту за те, що місто стало пунктом його гастрольного туру. Насправді на той момент деякі чернівчани захейтили музиканта. І це залишилося на сторінках віденської преси:
«Ференц Ліст – чаклун звуку благословив Чернівці своєю присутністю, і, також, самого себе сумою у 2500 флоринів. За два концерти у невеличкому місті сума видатна, хіба що забув він у Чернівцях, шляхетний геній, який стільки жертвує на користь бідних, як повідомляє він про себе, про третій концерт для бідних, і відбув опівночі на двох чотирьох кінних фаетонах через Ясси до Константинополя, розважати багатих молдаван, греків, мусульман, радувати їх чарами своїх рук і набивати кишені червонцями. Вдалої подорожі!
Мені, якщо дозволено тут, ентузіазм Берліну чи Відня здається перебільшеним! В чому подвиг цієї людини? Окрім тремтіння у вусі, що закінчується із останньою нотою? Що героїчного він зробив? В чому цінність його віртуозності? Спритності його рук? В той час, як інші, як герої нагороджуються ефемерними нагородами, люди не дають їм не копійки, а до його рук течуть гори золота.
Кореспондент Моравський»
Ференц Ліст грає серед прихильників його таланту. З фондів Історичного музею Угорщини
Тож тепер на запитання, кому з сучасників у Чернівцях колись поставлять пам’ятник, відповісти достатньо просто: тому, кого зараз найбільше хейтять.
Вірш-присвята Ференцу Лісту, з приводу його гастролей у Чернівцях, 1847 рік (з фондів Австрійської Національної бібліотеки)
Любов до гумору як ознака цивілізованости
Тодішні чернівецькі гумористи боролися за своє право на гумор, адже земляки, бува, ставилися до їхніх жартів досить жорстко. Тож один із них залишив нам епістолу, в якій гірко зауважував:
«Місто, в якому не терплять критики без того, щоб не общипати крильця критика, звичайно же, нижче усякої критики і ще не скинуло шатів містечка. Поготів, не зможе воно піднятися у почутті своєї гідності до піднесених строф Аріона: “Не такі погані фрукти, від котрих оси відкушують”.
Але так високо Чернівці чи маленький Відень ще не піднеслися. У будь-якому випадку, не буває чесної оцінки без жала, проте, судження, медком приправлене, малодушним гусеням гіперборейського народця до смаку.
Нині тільки Зевес може собі дозволити щирий їдкий відгук, (.) а якщо рецензент у гніві праведному… влаштує комусь прочухана, знаю, що публіка з великого пієтету приготують йому долю Орфея (якого розірвали на частини)…».
Використані матеріали з фондів Австрійської національної бібліотеки
Колонка є відображенням суб’єктивної позиції автора. Редакція «Шпальти» може не поділяти думки, висловленої у матеріалі.
Західна Україна
Інформує: Shpalta.media