Чому сповільнився російський наступ: основні фактори

Чому сповільнився російський наступ: основні фактори

14.01.2026 13:12

Укрінформ

Експерти пояснюють тактику ворога, географію фронту та попереджають, до чого готуватися навесні

За підсумками першого тижня січня окупаційні війська спромоглися захопити 48 квадратних кілометрів української землі. В масштабах тисячокілометрового фронту це виглядає як тупцювання на місці, особливо якщо порівнювати з темпами листопада 2025 року. Що криється за цим «сповільненням»? Точно не зміна стратегічних цілей ворога і не «жест доброї волі», але результат складного рівняння, де змінними є погодні умови, виснаження механізованого ресурсу РФ та специфіка боїв у міській забудові. Генштаб ворога не відмовився від наступу – він просто загруз у снігу та бетоні.

АНАТОМІЯ ГАЛЬМУВАННЯ: ПОГОДНІ ЛЕЩАТА ТА КРИЗА ЛЮДСЬКОГО РЕСУРСУ ОКУПАНТІВ

• Фактор погоди: піхота проти снігу

Військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко впевнений: нинішня стагнація фронту – це прямий наслідок погодних умов, накладених на специфіку російської тактики.

За словами експерта, ключову роль відіграє саме стан ґрунту та температура. Російська армія зразка 2026 року – це армія піхоти. Механізовані колони, які ми бачили на початку вторгнення, давно стали рідкістю через дефіцит техніки та насиченість фронту українськими дронами. А піхоті взимку важко подвійно.

«Росіяни зараз змушені наступати переважно за рахунок людського ресурсу, піхоти. У нинішніх умовах – морози, сніг, складна прохідність – вести наступальні дії піхотою надзвичайно важко. Механізована складова в них використовується мінімально, епізодично, і це суттєво впливає на загальну картину на фронті. Саме сукупність цих факторів і призвела до тимчасового зниження темпів просування противника», – пояснює Олександр Коваленко.

Мороз і сніг не просто сповільнюють солдата. Вони роблять його ідеальною мішенню. На білому снігу темна фігура штурмовика помітна за кілометри для операторів БПЛА, а глибокий сніговий покрив не дозволяє швидко маневрувати чи сховатися в «зеленці», якої взимку просто немає.

• Математика виснаження: втрати проти відновлення

Однак зводити все лише до погоди було б небезпечним спрощенням. Друга, глибша причина – це нездатність російської військової машини відновлювати втрати з тією швидкістю, з якою їх завдають Сили оборони України. Конвеєр смерті, запущений Кремлем, починає давати результат проти ворога.

Виконавчий директор Українського центру безпеки та співпраці Дмитро Жмайло наводить конкретні цифри, які ілюструють цю диспропорцію.

«Загальні темпи просування російських військ на фронті суттєво знизилися й наразі становлять близько 7 квадратних кілометрів на добу. Противник змушений накопичувати резерви, адже швидкість знищення його особового складу перевищує темпи відновлення втрат», – підкреслює Жмайло.

Ця теза підтверджується і спостереженнями з фронту. Російське командування все частіше змушене робити паузи між «м'ясними штурмами», щоб підтягнути нові підрозділи. Експерти зазначають, що через мінімальні територіальні просування та надзвичайно великі людські втрати противник ризикує зірвати початок своєї весняної кампанії. Олександр Коваленко додає важливий стратегічний нюанс: «Вони можуть підійти до весни з критичним дисбалансом – надвеликі втрати при незначних територіальних здобутках не дозволять сформувати необхідні умови для запуску повноцінного наступу навіть у більш сприятливий сезон».

• Міський глухий кут: феномен агломерацій

Третя складова гальмування – географічна. Російські війська вперлися в те, що військові називають «урбанізованим ландшафтом». Поле бою змінилося: замість лісосмуг – бетонні руїни міст, де кожен підвал може бути фортецею, а кожне вікно – вогневою точкою.

Коваленко акцентує на тому, що ворог зав'яз у міських боях на більшості ключових напрямків.

«Окупанти фактично зав’язли в міських боях. Якщо говорити про Покровсько-Мирноградську агломерацію, то на цьому напрямку зараз сконцентровано величезне угруповання противника, але якихось суттєвих змін ми там не спостерігаємо. Аналогічна ситуація і по Костянтинівці. Те саме стосується Часового Яру», – аналізує експерт.

Окремо він згадує про ситуацію на Харківщині: «Куп’янськ – це взагалі ганьба ворога кінця 2025 року, в яку він намагається знову повернутися».

Отже, маємо картину, де в польових умовах росіян зупиняє погода, а в міських – щільна забудова та запеклий опір українських захисників.

ГЕОГРАФІЯ ФРОНТУ: ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ЕПІЦЕНТРАХ ПРОТИСТОЯННЯ

Якщо перший розділ дає відповідь на питання «чому», то цей розділ покликаний розібратися «де» і «як». Попри загальне зниження темпів, окремі ділянки фронту залишаються розпеченими навіть у січневі морози. Покровськ, Мирноград, Гуляйполе, Лиман – ці назви не сходять зі сторінок зведень.

• Покровськ та Мирноград: життя в «сірій зоні» реальності

Ситуація навколо Покровська – це приклад того, як політичні заяви можуть розходитися з тактичною реальністю. Місто, яке стало символом української оборони, продовжує боротьбу, хоча його нинішній статус є предметом дискусій.

Військовий експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак дає тверезу, хоч і болісну оцінку ситуації. За його словами, формально місто ще не впало, але фактичний контроль над ним – питання складне.

«Теоретично Покровськ ще не захоплений військами Росії-агресора, проте частина міста, яка залишається під контролем України, вже не велика. Україна контролює лише окремі околиці Покровська. Так, були рейди українських військових вглиб міста, іноді вони навіть заходили в грудні на втрачені позиції. Однак це робиться не для того, щоб повернути повний контроль над Покровськом, а щоб створити проблеми ворогу і піти», – пояснює Ступак.

Експерт наголошує на колосальній диспропорції сил: це місто штурмують близько 170 тисяч російських військових.

«Тож формально ми ще тримаємо Покровськ, але технічно… В будь-якому разі Покровськ продовжує виконувати свої функції: наші військові тягнули оборону міста на своїх плечах 16 місяців поспіль, тим самим виграючи час для нас і європейців», – резюмує Ступак.

Дмитро Жмайло підтверджує: «На Донеччині окупанти загрузли в районі Покровсько-Мирноградської агломерації, українські воїни в надскладних умовах продовжують утримувати оборону».

Олександр Коваленко характеризує обстановку тут як стабільно тяжку, але прогнозовану. Ворог діє за інерцією, закладеною ще восени.

«На Покровському напрямку противник і надалі намагається інфільтруватися в північну частину міста, використовуючи малими групами тактику просочування, тиску і поступового виснаження. Паралельно з цим у Мирнограді росіяни намагаються витиснути Сили оборони України з центральних, східних і північно-західних районів», – зазначає Коваленко.

Це так званий «нейтральний сценарій»: без проривів, але з постійним виснажливим тиском. Керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук додає, що бої тут мають стратегічне значення для всього Донбасу.

«На Покровському напрямку тривають жорсткі бої, адже це "ключик" до охоплення ворогом усього Сіверського виступу – лінії фортець, де зараз палає – на півдні – Костянтинівка, Дружківка. Звідти через Покровськ ворог намагається повторити невдалий наступ на Добропілля, і це було цілком очікувано», – каже Лакійчук.

• Гуляйполе: нова «м'ясорубка» Запоріжжя

Якщо Покровськ – це стара рана, то Гуляйполе стає новим епіцентром болю. Місто Нестора Махна, яке роками стояло непорушно, зараз перетворюється на руїну і поле запеклих вуличних боїв.

Речник Сил оборони Півдня Владислав Волошин описує ситуацію як критичну.

«Найінтенсивніші бої тривають у районі Гуляйполя, де російські війська намагаються обійти місто з півночі та півдня, однак закріпитися в ньому не можуть. Гуляйполе більше нагадує сіру зону», – каже Волошин.

Він також вказує на зміну тактики ворожої авіації: росіяни почали бити КАБами не по самому місту, яке вже перетворене на руїни, а по тилах та логістиці.

«Противник уже фактично не бомбить Гуляйполе КАБами, а завдає ударів по населених пунктах поруч: Залізничному, Зеленому, Варварівці, Дорожнянці, Прилуках», – додає речник.

Олександр Коваленко дає найбільш тривожний прогноз саме по цьому напрямку. Він пояснює, чому Гуляйполе важче обороняти, ніж Бахмут чи Авдіївку: відсутність капітальної індустріальної забудови та багатоповерхових кварталів робить місто вразливим. І, на жаль, за словами експерта, упродовж усіх років війни, а особливо протягом останнього року, воно системно не готувалося до тривалої оборони. Там не було створено повноцінної оборонної інфраструктури, здатної витримати масований і затяжний тиск ворога.

«Там російські окупанти поступово починають формувати й розширювати власні зони контролю. Фактично під їхнім контролем уже перебуває майже вся східна частина міста… Я підкреслю: ситуація в Гуляйполі набагато складніша, ніж у Покровську чи Мирнограді. І, відверто кажучи, я не бачу реальної перспективи того, що це місто зможе триматися ще пів року чи рік… Гуляйполе вже зараз перебуває на межі своїх оборонних можливостей», – попереджає Коваленко.

Фактично сьогодні місто тримається завдяки людям – тим оборонцям, тим хлопцям, які намагаються максимально гальмувати та виснажувати противника. І їм поки це вдається.

«Показовим є те, що російські війська силами лише підрозділів 5-ї загальновійськової армії не змогли досягти поставлених цілей. Вони були змушені підтягувати додаткові ресурси, зокрема підрозділи 29-ї та 36-ї загальновійськових армій, для посилення угруповання 5-ї ЗВА. Це, власне, і є індикатором того, наскільки запеклим і виснажливим для ворога залишається цей напрямок», – додав він.

Він детально описує тактику ворога: російські окупанти поступово починають формувати й розширювати власні зони контролю, фактично під їхнім контролем уже перебуває майже вся східна частина міста. За річкою Гайчул, по лівому берегу, противник максимально активно інфільтрується вздовж вулиці Великої, а також через район Центрального цвинтаря у напрямку Сільмашу – тобто безпосередньо до центральної частини міста. Паралельно росіяни намагаються взяти під контроль північно-західну частину Гуляйполя, зокрема приватний сектор.

Наші ж сили тримаються за «дорогу життя» – це траса 0814, фактично в’їзд у місто, район пам’ятника трактору ДТ-75. Саме ця локація, акцентує оглядач, залишається для нас ключовою: «Через неї наші підрозділи мають змогу працювати по центральній частині міста – вулицях Шевченка, Трудовій та Спартаківській, у районі Центрального ринку, проводячи локальні зачистки малими групами».

Дмитро Жмайло описує тактику ворога як спробу оточення: «Нині Гуляйполе фактично перетворилося на велику "сіру зону". Українські військові поділили її на сектори й утримують позиції, тоді як російські підрозділи намагаються розповзатися містом… Глобальний задум Росії полягає у створенні "кліщів" навколо Оріхового та Гуляйполя, обході вузлів оборони та інфільтрації».

Стратегічна мета ворога тут зрозуміла – плацдарм для наступу на Запоріжжя. Коваленко пояснює: Гуляйполе та селище Покровське на Дніпропетровщині утворюють «ідеальний квадрат» для розгортання наступу на обласний центр.

• Лиман та Сіверськ: загроза з півночі

Ще одна гаряча локація – Лиманський напрямок. Поки що тут відносно спокійно порівняно з Гуляйполем, але аналітики радять не розслаблятися. Павло Лакійчук зазначає, що росіяни накопичують тут сили і вже мають певні тактичні просування в районі Сіверська.

«Падіння Сіверська – це наша серйозна невдача. Однак бої за Костянтинівку і наступ з фронту на Сіверськ свідчать про те, що у росіян з їхнім фланговим охопленням всього нашого угруповання сил все йде не за планом», – коментує Лакійчук.

Олександр Коваленко прогнозує активізацію боїв за Лиман у першому кварталі 2026 року. Ворог націлився на залізничний вузол.

«Що стосується Лиману, то там наразі ситуація залишається більш-менш контрольованою… Водночас слід розуміти, що це питання часу. Я вважаю, що основні інфільтраційні спроби противник спробує розгорнути вже протягом першого кварталу 2026 року», – каже експерт.

Він називає конкретні вектори майбутніх атак: передусім ідеться про Масляківку – село, розташоване на південно-східних околицях Лиману. Фактично противник уже створює там плацдарм для подальшого просування.

«Ще одним напрямком інфільтрації стане територія колишнього, нині недіючого Червонолиманського аеродрому. Саме через цей район росіяни можуть намагатися заходити в південно-східну частину міста, поступово розширюючи свою присутність. Їхня ключова тактична мета в цьому районі – вихід на вулицю Свободи. Це принципово важливо для них, оскільки дозволить створити умови для контролю одразу кількох критично важливих об’єктів. Насамперед ідеться про трасу 0513 і трасу 0514, а також про залізничну інфраструктуру – залізничні колії, станцію Лиман і залізничний вокзал», – каже Коваленко.

Для російського командування саме взяття під контроль залізничних шляхів є одним із ключових елементів цього напрямку, адже це логістика, маневр і можливість подальшого тиску на суміжні ділянки фронту.

«Саме тому впродовж усього першого кварталу 2026 року максимальна увага противника, з великою ймовірністю, буде зосереджена на інфільтрації в південно-східну частину Лиману. Це той напрямок, де слід очікувати поступового нарощування активності та спроб змінити нинішній, відносно контрольований баланс сил», – підкреслив експерт.

• Стратегія виживання: міни проти навали

Як Україні протистояти цій повзучій окупації у 2026 році? Експерти наголошують на необхідності зміни підходу до інженерного забезпечення. Якщо ворог робить ставку на масу піхоти, Україна має відповісти тотальним мінуванням. Це питання не лише тактики, а й економіки війни.

Олександр Коваленко наводить переконливі розрахунки, які мають стати основою оборонної стратегії на цей рік.

«Ми повинні підготувати протипіхотні загородження, лінії оборони… Середня вартість найпростіших протипіхотних мін натискного типу становить від $3 до $5… Найпростіша форма мінування – односмугова, щільністю 100 мін на гектар, або трисмугова – 300 мін/га. Водночас це далеко не межа щільності мінування, адже існують приклади мінування з розрахунку 1 000 мін/га…… Тобто пасивний контроль одного гектара може коштувати від $3 000 до $15 000. За бажання ці суми можна перевести в еквівалент FPV-дронів… Натомість перехід на протипіхотні міни натискного типу має стати для нас пріоритетом під час формування ліній оборони у 2026 році».

Логіка проста: зупинити «м'ясні вали» найдешевше саме пасивними засобами, вивільняючи FPV-дрони та артилерію для знищення техніки та пріоритетних цілей.

***

Перші тижні 2026 року сформували нову реальність фронту: це війна виснаження у найжорсткішій фазі, де кілометри вже не є головним мірилом успіху. Сповільнення ворожого наступу – це беззаперечний факт, але причини його лежать у площині фізичних обмежень (погода, ландшафт, ресурси), а не відмови Москви від агресивних планів.

Для Сил оборони України цей період «заморозки» активних маневрів дає шанс, але й ставить жорсткі вимоги. По-перше, необхідно максимально використати час, поки ворожа піхота скута морозами, для тотального мінування загрозливих напрямків – це економічно вигідніше, ніж зустрічні бої. По-друге, ситуація в Гуляйполі вимагає негайної уваги, адже втрата цього вузла обумовлює загрозу обласному центру, Запоріжжю. І по-третє, відносна стабільність у Покровську – це час, виграний ціною надлюдських зусиль, який не можна змарнувати.

2026 рік, за прогнозами експертів, залишається роком російського наступу. Але чи зможе ворог відновити темп весною після зимової «м'ясорубки» в міських руїнах – питання, відповідь на яке дається просто зараз на засніжених полях Донбасу та Запоріжжя.

Мирослав Ліскович. Київ

   
Новини з передової