Пам’яті Тараса Лещука (позивний «Лещ»)
Хвилина мовчання
19.01.2026 09:00
Укрінформ
Він намагався зробити усе, аби вигнати російських окупантів з України
Тарас Лещук родом з Березного, що на Рівненщині. Закінчив місцеву школу та Березнівське професійно-технічне училище №4, де здобув спеціальність «взуттєвик з індивідуального виготовлення взуття». Певний час працював за фахом. Але значну частину свого життя присвятив службі у Збройних Силах України.
У 1996 році проходив строкову службу. А у 2014 році Тарас без вагань добровольцем долучився до війська під час АТО. Після двох років служби повернувся до цивільного життя. Але вже у вересні 2021 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
Початок широкомасштабного вторгнення Тарас зустрів у лавах 58-ї мотопіхотної бригади. Обороняв Чернігівщину. Брав участь в запеклих боях за Лукашівку.
Згодом Тараса перевели в 30-ту окрему механізовану бригаду ім. князя Костянтина Острозького, в складі якої він виконував бойові завдання в Донецькій області. В тому числі боронив Бахмут.
«Більш за все він не любив сидіти на місці та чогось чекати. Він завжди казав, що треба знищувати ворога усіма доступними способами. Робити усе, аби окупанти залишили територію України. Він ніколи не відмовлявся виконувати завдання і щиро ображався, якщо його не долучали до якихось задач. На нього завжди можна було покластися. А ще він дуже влучно стріляв з підствольного гранатомета. Якось в одну з хат забилася купка «вагнерівців». Так він з першого пострілу влучив невелике віконечко цієї хати», – згадує побратим Олександр.
У 2024 році Тарас перевівся до окремого штурмового батальйону «Да Вінчі». Він дуже хотів потрапити в цей підрозділ, адже там служили декілька його друзів.
Тарас Лещук загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області 7 серпня 2024 року.
У нього залишилися дружина та троє дітей.
Він у будь-який момент мав право звільнитися зі служби. Але не робив цього.
«Таким був наш Тарас. Він завжди казав: якщо я не піду, то хто піде захищати вас? Таких людей зараз не так і багато залишилося. Які не ховаються, а йдуть», – згадує дружина Наталя.
Поховали захисника в рідній громаді 16 серпня 2024 року.
Вічна слава та шана Герою!
Олександр Марченко
Матеріали та фото з особистого архіву Наталі Лещук та Березнівської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Новини з передової